А в Кобеляки з’їхалися саме такі. У багатьох — десятки персональних виставок не лише в Україні, а й за її межами. Наприклад, у киянина Олександра Лепетуна (до речі, він — один із засновників Національної спілки фотохудожників) вони із величезним успіхом відбувалися в Італії, Польщі та Китаї. Він — автор публікацій у найпрестижніших часописах світу.
Із роботами Софії Кідоніді, неперевершеної майстрині портрету, широко знайомі жителі Словакії, Хорватії та Чехії. Ця жінка нагороджена золотими медалями Міжнародної федерації фотомистецтва. Окрім цього, її знімки зберігаються у десятках музеїв світу.
Миколу Завгороднього можна назвати патріархом Національної спілки фотохудожників. Його фотовиставки побували у всіх обласних центрах України, Росії та Білорусі. У свої 76 років він продовжує працювати в найпопулярнішому мистецькому журналі «Українська культура».
Подібну характеристику можна було б дати кожному із учасників фотопленеру, не зважаючи на те, що серед них були і зовсім молоді майстри. Наприклад, Людмилі Гошко із Рівного немає тридцяти, а вона вже встигла стати переможницею у найпрестижніших вітчизняних та міжнародних конкурсах та вернісажах.
Ось такі майстри впродовж п’яти днів працювали в Кобеляцькому районі. Точніше, знімали з ранку до пізньої ночі. Часом, в екстремальних умовах то спеки, то зливи. Спочатку ми поїхали на луки, де випасалося майже три тисячі сокільських овець. Бачити одночасно таку кількість тварин, та ще й унікальної породи, нікому із учасників пленеру досі не доводилося. Вівці порівняно невеликі за розміром, але дивовижно чепурні й красиві; це генетично чиста порода, яку не розводять більше не те що в Україні, а й у жодному куточку світу.
Уявіть собі, коли ми приїхали фотографувати цих овець, вони паслися на луках, наполовину залитих водою. Фотографу — не підступитись. Отож, щоб зняти четвероногих красенів, ми відважно рушили на них у брід, а тварини, налякані присутністю такої величезної кількості людей ( з нами було ще десятеро супроводжуючих) із блимавками, чкурнули навсібіч. Селяни, які стали свідками цього дійства, були шоковані. Вони не могли збагнути, що відбувається і чого хочуть гості від їхніх овець. Одне слово, картина для сторонніх спостерігачів видавалася комічною. Особливо, коли два учасники пленеру в екстазі розпласталися посеред болота.
Наступного дня нам показали гусей. Майже дев’ять тисяч. Уявити таку кількість пернатих в одному місці просто неможливо. Її потрібно тільки бачити. Краса неймовірна! Але щоб її відтворити, мусили наблизитись. Реакція у птахів виявилася такою ж, як і у вівців: ми — до них, вони — від нас. Тоді двоє місцевих хлопчаків зголосилися допомогти. Вони обійшли зграю і погнали птицю на нас. Далі трапилося непередбачуване — гуси почали підніматися в небо. На щастя, вони не були дикими, а то б тільки їх і бачили. Та й годують їх тут щедро, не для польоту… Це відчув на собі один із нас — Олег Паскарь. Хлопець стояв по коліна у воді, коли на нього приземлилися, вірніше, приводнилися птахи. Та навіть падаючи, хлопець натискав на спуск фотоапарата.
Під час пленеру нам пощастило знімати практично всіх сільськогосподарських тварин — коней, свиней, корів, кіз... Але це був, так би мовити, початок роботи. Найважчим у художній фотографії завжди була, є і буде зйомка людини. Художній портрет — це вищий пілотаж фотографічного мистецтва, його вершина. У Кобеляках фотомитцям були створені найкращі умови, аби вони показали свою майстерність саме на цьому поприщі. Так склалося, що робота пленеру співпала із святкуванням 67-ої річниці визволення району від фашистських загарбників. Це дало можливість зафотографувати цікаві моменти. Крім того, окрема група ветеранів виявила бажання попрацювати фотомоделями, тобто, попозувати. Для створення більш правдивої атмосфери ми вирішили поїхати на місце, де у 1943 році знаходився Бородаївський плацдарм, з якого наші війська форсували Дніпро. Тут ветерани, захоплені спогадами, змінювалися на очах. Я ніколи не забуду, як у 86-річного полковника, кавалера майже сорока державних нагород, Олександра Даниловича Жигулька котилися сльози. Але він, не помічаючи цього, у захваті розповідав про свого бойового друга, котрий загинув під час переправи через Дніпро.
Чимало прекрасних миттєвостей було зафіксовано учасниками пленеру у школах. Діти — це найвдячніший матеріал для будь-якого фотохудожника. Буває, дивуєшся, як вони безпосередньо тримаються, і молишся Богу, щоб не внести сум’яття в цю чисту безпосередність і відтворити її чарівність.
Під час перегляду всього відзнятого матеріалу з’ясувалося, що лише в одній школі було зроблено майже п’ять тисяч кадрів, а всього за п’ять днів — понад вісімдесят тисяч знімків. З них буде відібрано сто п’ятдесят. Найяскравіших, найдинамічніших і найхарактерніших, які й ляжуть в основу експозиції фотовиставки, що демонструватиметься в столиці наприкінці цього року. А потім вона помандрує обласними центрами України, розповідаючи всім відвідувачам про красу Кобеляцького краю та її роботящих, щирих і добрих людей.
