Лідія Гук — дисидентка із Сенчі

Лідія Ларіонівна Гук народилася 28 жовтня 1938 року у селі Сенча Лохвицького району Полтавської області У 1970-их роках була репресована за громадську діяльність, лікар, еколог.
У своєму вірші «Московський шовініст», помішеному в часописі Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих «Зона» (ч.4, 1993 рік, с.220-221) наша землячка писала:
«...І він вмочає руки в кров,
Вже на Дністрі від вбивств шаліє,
Кричить він про свою любов,
А ненависть і злобу сіє.

Він за «єдиную» тюрму
Готовий вмерти на руїні,
Бо так ввижається йому:
«Ніж гострий в спину України»,

Яку впрягати у ярмо
Вдавалося аж три століття...
Та волі ми не віддамо –
Хай щастя світить нашим дітям»
Лідія Півень (в заміжжі – Гук) походила з селянської родини, яка замешкала у селі Сенча Лохвицького району на Полтавщині. Її мати, Анастасія Чуб, вік працювала на кол¬госпній свинофермі. Батько Лідії, Ларіон Півень, помер 1948 р. Того року Лідія боса пішла до школи. Дівчина багато читала і вважала, що це тільки в їхньому селі так погано живеться. Закінчивши 1957 р. десяти¬річку, пішла за комсомольською путівкою в колгосп з думкою покра¬щити життя. Працювала на птахофермі, була секретарем комсомоль¬ської організації, членом бюро райкому комсомолу, 1959 р. вступила в КПРС. Але скоро зрозуміла, що від неї на селі нічого не залежить.
1960 р., в парусинових сандалях і плащику за 10 рублів, вступила на санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інститу¬ту. Жила в гуртожитку. Щоб прохарчуватися і одягтися, розвантажу¬вала з хлопцями вагони. Познайомилася зі студентами медінституту Миколою Плахотнюком, Ярославом Гевричем, Олесем Сергієнком. В інституті склався неформальний гурток національно-свідомої мо¬лоді. Лідія ходила в партком, деканат і ректорат, вимагаючи, щоб ви¬конувалася постанова міністра про викладання українською мовою. 1966 р. підписалася під вимогою відкритого суду над заарештованим у серпні 1965 р. студентом Я.Гевричем. Брала участь у студентській різдвяній ватазі, яка заколядувала 300 рублів на пам'ятник Василеві Симоненку. Щороку брала участь у вшануванні Т.Шевченка 22 травня біля його пам'ятника. На літературних вечорах, у Клубі творчої мо¬лоді познайомилася з Надією Світличною, Аллою Горською, Окса¬ною Мешко, Галиною Севрук, Людмилою Семикіною, Олесем Шев¬ченком, увійшла в коло шістдесятників. Читала і розповсюджувала серед студентів книжки, які будили національну гідність, а також літературу самвидаву: «З приводу процесу над Погружальським», «Ін¬тернаціоналізм чи русифікація», І.Дзюби, «Щоденник» В.Симоненка з віршами, «Лихо з розуму» В.Чорновола. 1962 р. одружилася з сином репресованого Василем Гуком (помер 1971 р.), у 1966 р. народився син Ярослав.
У 1967 р. направлена на роботу санітарним лікарем санепідстанції у м. Скадовськ Херсонської обл.. І тут відстоювала національні права. Документи писала тільки українською мовою, що було причи¬ною постійних конфліктів з головлікарем.
До Гук приїздили на відпочинок друзі: Оксана Мешко, Олесь Сергієнко, Михайло Масютко, Світлана Кириченко, Леопольд Яшенко. Ліда Орел, Юрій Бадзьо, Галина Севрук, Ірина Корсунська, а також Вадим Смогитель, Петро Розумний, Олександр Кузьменко, Орися Сокульська, Іван Сокульський. Вячеслав Чорновіл, Атена Пашко, Микола Плахотнюк, Віра та Євген Чередниченки, інші. У 1969 році відпочивало 14 осіб. Вони організували «Скадовську народну респуб¬ліку» на чолі з «президентом», на пляж ходили з прапором, з одного боку синім, з другого жовтим, випускали щоденну стінгазету. До Лідії Гук приходили скадовці, молодь, брали книжки, читали літературу сам-видаву. У неї вдома проводилися вечори, де читали твори Т.Шевченка, В.Симоненка, І.Драча, Ліни Костенко.
З початком арештів української інтелігенції 1972 р. в Г. 16-17.02.1972 р. працівники КГБ за постановою від 8.02 у якійсь «справі № 42» провели обшук. Вилучили два мішки літератури, в т.ч. самий дав, зошити з її віршами, записники, вирізки з газет, вірші. 18.02 вилу¬чили навіть твори Леніна з позначенням цитат на захист української мови та прав націй на самовизначення. її та знайомих викликали на допити. Здебільшого люди уникали відповідей, однак дехто підписав протоколи, що Л.Гук «захищала бандерівців», говорила про відсутність свободи слова, русифікацію, голод 1933 року, окупацію Чехословаччини. У «Баладі про суховій», у вірші «Східний вітер» слідство вбачало наклепи на дружбу народів СРСР.
Уже 18.02.1972 Лідія Гук опротестувала обшук Прокуророві УРСР. 28.03.1972 р. звернулася з листом до ЦК КПУ про незаконні вилу¬чення і заявила, що в Україні слід провести українізацію, зупинену у 1930-х роках. 19.04.1972 р. подала заяву до Скадовського райкому КПУ на захист заарештованої української інтелігенції. Гук писала, що в місті розповсюджуються чутки, ніби у неї знайдено ампули з культурою холери і токсином ботулізму, книжку з шифрами, ЩО вона винна у виникненні епідемії.
3.08.1972 р. були проведені обшуки вдома і на робочому місці Лідії Гук, у неї взяли підписку про невиїзд. Після численних допитів у листо¬паді її 9.12.1972 р. заарештували і звинуватили у «зведенні наклепів на радянський державний і суспільний лад» за ст. 187-1 КК УРСР.
Після нетривалого утримання в камері попереднього ув'язнення пе¬реведена в СІЗО м. Херсона, де потерпала від тісноти, бруду, голоду. За настановою О.Мешко Лідія Гук відкидала всі звинувачення.
На судовому засіданні більшість свідків відмовилися від об¬винувальних показів. Адвокат Єжов Іван Семенович вимагав при¬пинити справу за відсутністю складу злочину (після чого він був позбавлений доступу до політичних справ). 9.02.1973 р. Херсонський обласний суд, враховуючи добрі характеристики, виніс вирок: І р. ув'язнення в таборі загального режиму. На касаційну скаргу Верхов¬ний суд УРСР 5.04.1973 залишив вирок у силі.
Термін покарання Лідія Гук відбувала в Дніпродзержинську. Зона розташована в улоговині неподалік доменних печей. Жінки дихали металевим пи¬лом, потерпали від тісноти, голоду, холоду, бруду та брутального ставлення з боку персоналу. Особливо дошкуляла Л.Гук вульгарна мова ув'язнених та наглядачів. Працювала на швейному підприємстві, де прасувала білизну. Тим часом 5-річного сина доглядала мама.
Звільнена Гук достроково за 2,5 місяці до кінця строку, у вересні 1973 р. На роботу її ніде не брали. Скаржилася прокуророві, їздила в облздороввідділ. Зрештою прийняли лікарем-методистом районної лікарні. У 1974 р. через клопотання профспілкових зборів нашу землячку таки взяли на роботу лікарем з комунальної гігієни в санепідемстанцію, де пра¬цювала до пенсії і після виходу на пенсію. До Л.Гук й далі приїздили численні друзі, за що її викликати в КГБ: «Не принимайте врагов, националистов».
1977 р. Гук встановила, що вирощування рису з застосуванням от¬рутохімікатів у чеках поблизу курортної зони в Джарилгацькій затоці призвело до забруднення отрутохімікатами і міндобривами морської води, її опріснення, замулення, зникнення бичків, креветок, камба¬ли. Вдалося опублікувати невелику замітку в газеті, яка збурила громадську думку. Унаслідок численних зборів, мітингів 1988 р. разом з О.Зілинською, В.Циганком, Н.Матюшенко, Ю.Вертепою ініціювала створення екологічного товариства «Джарилгач». Після численних наукових досліджень і публікацій у пресі, телепередач вирощуван¬ня рису в Скадовській зоні за існуючою технологією, себто з ви¬користанням пестицидів і скидів у затоку, у кінці 1980-х років було заборонене. Затока почала відроджуватись. 1998 р. Кабінет міністрів надав Скадовській медичній зоні статус оздоровчої державного зна¬чення та постановив оздоровити зону санітарної охорони.
16.03.1988 р. Лідія Гук звернулася до Верховного суду УРСР з клопотан¬ням про реабілітацію. їй відмовили. Тоді звернулася до XIX партконференції. 11.08.1989 р. Херсонський облсуд скасував свій вирок та постанову Верховного суду і справу провадженням припинив з відсутністю складу злочину. Вона реабілітована.
З лютого 1989 р. Л.Гук брала участь у створенні Народного Руху У: раїни У вересні 1989 р. була делегатом Установчого з'їзду НРУ. Три валий час очолювала районну організацію, у відставку пішла 2001 ; за станом здоров'я. Створила і очолює районний осередок Суспільної Служби України, який допомагає пенсіонерам, притулку для дітей сиріт при дитячому відділенні районної лікарні, здійснює проект «Добрий самарянин», споряджає дітей у західні області на різдвян канікули. Гук організовувала допомогу дітям Чорнобиля, вела екологічну роботу, домагалася будівництва храму УАПЦ в Складовську.
1994 р. Лідія Гук висувалася кандидатом у депутати Верховної Ради, та че рез брак коштів на організацію зустрічей з виборцями не перемогла.
2001 р. Л.Гук звільнилася з роботи через брутальну поведінку голо вного лікаря, від матюків якого піднімався артеріальний тиск, - по боювалася крововиливу в мозок.
Син Ярослав, 1966 р.н., закінчив факультет електроніки Київсь кого політехнічного інституту, університет у Бостоні (США), працює в Канаді. Донька Ярослава, 1978 р.н., закінчила Херсонський педагогічний університет, історик-правознавець, магістр психології.
Про нашу славну землячку, уродженку села Сенча на Полтавщині, писала, зокрема, Наталя Гаврись у своїй статті «Шістдесятниця» (журнал «Віра» (США), ч. 4 (92), 1998), Микола Плахотнюк у дописі «Ювілей Лідії Гук» — (газета «Час» — 1998. — 30 жовтня), інтерв'ю з нею від 18.02.2001 року, яке записав колишній політв’язень Василь Овсієнко знаходиться в архіві Харківської правозахисної групи (ХПГ). Якраз Василь Овсієнко і подав докладні відомості про Лідію Ларіонівну Гук у упорядкованому ним та очільником ХПГ Євгеном Захаровим «Міжнародному біографічному словникові дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР» (2006), за що земляки-лохвичани складають панові Василеві щиру подяку.

Логін:
Пароль:
запам'ятати