У Дрижиній Греблі увіковічнили пам’ять вченого
Він народився на хуторі Скрильники Кобеляцького повіту. Нині на хуторі нікого з жителів не лишилося. Коли він приїжджав на малу батьківщину, лише краєвиди нагадували про дитинство. Тоді він був простим хлопчиком з багатодітної сім’ї, який, напевно, не міг уявити, що стане ученим-механіком, фундатором наукової школи з механічних коливань, міцності матеріалів та елементів конструкцій в екстремальних умовах експлуатації, Академіком Національної Академії Наук України, заслуженим діячем науки УРСР, лауреатом Державних премій УРСР і СРСР.
Ім’ям Георгія Писаренка планують назвати школу в селі Дрижина Гребля. 10 листопада на подвір’ї цієї школи відкрили меморіальну дошку видатному земляку, а в стінах навчального закладу незабаром відкриють музей його пам’яті.
Честь відкрити меморіальну дошку надали синам видатного земляка Юрію, Валерію і Георгію, які, витираючи сльозу вдячності, зняли блакитне простирадло з портрета вченого. Під час урочистостей музичні вітання дарували юні гості з Кобеляк: Анастасія Бакунова та Василь Стогній. Меморіальну дошку освятив настоятель Преображенської церкви отець Георгій.
Планета Писаренко
Син Георгія, Юрій Писаренко, з любов’ю розповідав про свого батька.
«…Він закінчив школу у Біликах. У Преображенській церкві Дрижиної Греблі вінчалися батьки вченого. Тато Георгія був козаком великої кобеляцької волості. У 1910 році в цій же церкві хрестили і самого Георгія. Багато дитячих спогадів пов’язувало академіка з Дрижиною Греблею. Він з батьками їздив сюди святити паску, на Водохрещу. У 1928 році сім’я Писаренків вимушено покинула ці місця, оскільки засудили за наклепом рідних Георгія. З 17 років Георгій Писаренко працював чорноробом У Полтаві, слюсарем на Уралі, а потім у Нижньому Новгороді, де здобув вищу інженерну освіту.
Під час війни він працював над вдосконаленням авіамоторів літаків‑винищувачів. У 1966 році Георгій заснував Інститут проблем міцності, який зараз носить його ім’я. Нині наукові роботи інституту імені Писаренка відіграють першочергове значення при проектуванні аерокосмічної техніки. Певний час вчений керував космічними дослідженнями на Україні. І ви, можливо, не повірите, але він також займався вивченням НЛО. Мабуть через це його ім’ям названо одну з малих планет сонячної системи. Але цей вчений планетарного масштабу завжди пам’ятав про свій рідний край, який зігрів його своїм теплом і змалечку привчив до наполегливої праці.
«Он был богат, но не златом и мехами»
Учений, послідовник Георгія Писаренка, академік Анатолій Лебедєв сказав багато теплих слів про нього у своїй промові.
— Ця людина неповторна. Чоловік, який дуже багато зробив для науки, праці якого незабутні. Я п’ятдесят років працював з Георгієм Степановичем. Спочатку навчався в аспірантурі, потім був його асистентом, далі старшим науковим співробітником. І ось сьогодні я стою перед вами як людина, яка фактично прожила більшу частину свого життя поряд з Георгієм Писаренком. Мені здається, я дуже багато про нього знаю і можу говорити про нього безкінечно. Але головне, що він був людиною не лише великого авторитету, але й дуже багатим. Багатим не золотом та хутром, а своєю неперевершеною натурою.
«На його пам’ятнику в Києві він зображений на тлі журавлиного клину, як у його улюбленій пісні: «Чуєш брате мій, товаришу мій, відлітають чорним шнуром журавлі у вирій.» А на його могилі буяють васильки, його улюблені квіти, такі самі, як на березі скрильниківського ставка», — розповідав син Юрій Писаренко.
Експонати для музею
До Дрижиної Греблі також завітав доктор наук Анатолій Зіньковський, який зараз керує одним із відділів у Інституті проблем міцності, що носить його ім’я. Колись саме цим відділом керував Георгій Степанович Писаренко. Від імені колективу інституту Анатолій Зіньковський вніс свою частку до створення музею. Він привіз багато книг та видань, які відображають наукову і громадську діяльність Георгія Писаренка: подарував книги, диск, на якому записаний документальний фільм про вченого, та пообіцяв продовжувати наділяти музей експонатами у майбутньому.
Родину Писаренків запросили до шкільної кімнати-музею. Сини залишили у пам’ять майбутнім поколінням особисті речі Георгія Степановича: окуляри, в яких він довгий час ходив; світильник у вигляді ракети, що подарували вченому космонавти; підстаканник, оскільки він дуже любив пити чай. Також родина Писаренків подарувала автобіографічну повість академіка та інші документальні матеріали. Сини розкреслили карту зоряного неба із позначенням місця, де зображена планета Писаренко.
Без цих людей пам’ять про видатного земляка могла бути втрачена
Уже давно існує пам’ятний знак роду Писаренків-Скрильників на місці зниклого хутора, встановлення якого ініціював у свій час Леонід Скрильник. Однак ще чимало людей долучилося до великої справи і сьогодні.
Кімнату для майбутнього музею готували громадою. Головний спеціаліст відділу освіти Ніна Кононенко та краєзнавець Костянтин Бобрищев разом з колективом Дрижиногреблянської школи фарбували та облаштовували стенди. При оформленні допомагали працівники Будинку дитячої та юнацької творчості. Директор Дрижиногреблянської школи Людмила Замкова запевнила, що матеріальної бази вистачить для того, щоб зареєструвати музей уже найближчим часом.
Виготовлення меморіальної дошки фінансувала сільська рада. Рідні Писаренка дякували за вшанування пам’яті батька голові РДА Анатолію Таранушичу, сільському голові Кирилові Проскурні, Костянтину Бобрищеву та всім, хто доклав свої зусилля для увіковічення пам’яті вченого.
