Слухаючи Гару

У природі справжня весна. Бджоли й не думають зимувати, бруньки на деревах бубнявіють, ще тиждень-два такої погоди і спробують вдруге за рік розквітнути абрикоси. Квітень місяць, та й годі.
Товариш записав на диск і дав послухати канадського співака Гару. Класна музика, якраз в унісон листопадово‑весняній порі. Під неї думається про Париж, в якому ще не бував, про море, літо, сонце, кохання, про прості і складні речі, з яких складається людське життя.
Мимоволі згадуєш студентські роки, коли не було проблем, не було хвороб, не було грошей. Немає грошей то й немає. І без них жити можна. Адже щастя — не в них і навіть не в їх кількості. Щастя в молодості, в здоров’ї і можливості безтурботно байдикувати.
Пам’ятаю, як в студентські роки ходили голосувати. Не пам’ятаю лише за кого. Здається, Горбачова вибирали. Я не вибори взагалі не пішов. Працював учителем в одній із Полтавських шкіл і пообіцяв дітям «вилазку» на природу. Пекли картоплю, грали в «слона». Які там вибори, почекають депутати з президентами. А товариші по інститутській групі на вибори пішли. Одягли піонерські галстуки, взяли барабан і сурму і промарширували на виборчу дільницю. А в бюлетенях написали «За Буша (був такий президент), бо у нього мило не по талонах». (а мило ж тоді таки по талонах видавали). Було діло, хуліганили трішки. Але беззлобно, без спроби когось скривдити. Молоді ж, зелені. І щасливі. Не було тоді серед нас ні депутатів, ні чиновників з посадами та портфелями, ні власників заводів, газет і пароходів. Не приймали ми вікопомних рішень, не вирішували проблеми міст, сіл чи цілих районів. А слухали гарну музику, ходили в кіно та до театру, закохувалися.
За кілька десятиліть усе змінилося. Маємо посади, гроші (в когось більше, в когось менше, але всім не вистачає), сім’ї, дітей. Зайву вагу. Та чи стали від того щасливіші? Питання ще те.
Напевне, мистецтво уміння жити в тому і заключається, щоб з роками, набравши вагу в тілі і в суспільстві, вміти залишатись по-юнацькому безтурботним, не прив’язуватись намертво ні до посад, ні до мандатів, ні до грошей.
Слухаю Гару. Згадую Париж, в якому ще не бував. Але ж ще не пізно…

Логін:
Пароль:
запам'ятати