Найбажанішим місцем заробітку усіх жебраків країни є Києво-Печерська Лавра.
Сергій, чоловік років 50 на інвалідному візку, колишній інженер. Він розповів, що в минулому під його керівництвом працювало зо два десятки робітників. Проте, сите життя перекреслила автокатострофа, в якій він втратив ногу.
На тротуарі під Лаврою Сергій посміхається, бо вважає, що жебракування - теж творча робота. І милостиню просить кількома мовами.
«Дайте, будь ласка, грошей бідному інваліду», - саме ці слова жебрак щодня говорить англійською, французькою та іншими мовами, аби іноземні туристи звернули увагу і подали кілька десят чи сотень євро або доларів.
Англомовними туристами Сергій задоволений, а от французів не любить.
«Французи взагалі скупердяї. Одного разу француз з сім’єю подав 20 євро. Попросили помолитися», - додав інвалід Сергій.
Інший жебрак Валерій вже зранку п’є горілку і розповідає свою історію поневірянь. За його словами, відсидів за гратами 8 років, а коли повернувся додому - не пустила дружина.
«Дружина вийшла заміж за мента. Мені дали 15 років, з яких 8 – відсидів. Ось зараз на тростину заробляю. Куплю собі тростину», - жаліється безхатько.
На головній паперті України Сергій і Валерій свої. Вони нікому не розказують, як заслужили таке хлібне місце - біля ситих воріт златоверхої Лаври.
На власному досвіді перевірили, якщо вас тут не знають, то не вдасться заробити і гривні.
«Щоб тут не стояв. Давай йди звідси. І біля мене не стій», - саме так кричали жебраки-старожили на перевдягнутого журналіста, який вирішив перевірити щедрість відвідувачів храму.
Безногий жебрак дядя Вітя, що старцює біля Лаври 10 років, одразу показує - чужинцям тут не раді.
«Ти не будеш тут… стояти, я тобі говорю. Зараз козаки підійдуть і добряче відлупцюють батогом», - нецензурно лаявся безногий жебрак на непроханих конкурентів.
На Лаврській паперті журналісту не вдалося простояти і 5 хвилин, бо звідти його просто викинули.
Щоб викликати жалість і полегшити гаманці перехожих шахраї, зазвичай, використовують класичні фрази на кшталт: «самі ми не місцеві», «нам кишеню з грошима відірвали», «подайте на квиток додому».
Разом із головним фахівцем департаменту карного розшуку МВС України Миколою Рощиним спустилися до підземному переходу. Справжні ударники жебрацької праці набивають кишені саме тут. Професійне око миттєво відрізняє злидаря від професіонала.
«Він не сам от себе. Його хтось сюди посадив. Привіз сюди», - розповів Микола Рощин про чоловіка без ніг на інвалідному візку.
Подавши милостиню, дізналися, що цей жебрак із Сум, але заробляє у Києві.
На запитання про розміри таких заробітків за день і скільки з них треба віддати Микола Рощин відповів: «Не знаю. Це секрет. І про таке не можна питати».
Результати кількагодинної прогулянки мегаполісом вражають - дві третини прохачів – це організовані професіонали.
У жінці в чорному, яка сиділа на сходах підземки із простягнутою рукою та пластиковим стаканчиком, головний фахівець департаменту карного розшуку МВС відразу вгледів професійну жебрачку.
«Це організація. Бо жінка у чорному. Маскується під релігійну людину», - розповів Микола Рощин і додав, що, найімовірніше, більшу частину зароблених грошей вона комусь віддає.
«Повністю забирали гроші. Залишали дуже мало, лише щоб дитині було за що хліба купити і молока», - розповіла жінка, яка потрапила у лапи жебрацької мафії. Вона виросла в інтернаті і не має ані власного житла, ані роботи.
Коли жінка втомилася стояти з простягнутою рукою і просити милостиню, нові роботодавці їй сказали таке: «Або дитина залишиться живою і буде жебракувати, а я буду мертва, або на моїх очах дитину поріжуть».
Нещодавно у Дніпропетровську затримали злочинну групу, яка вивозила людей до Росії.
«Одна людина коштувала від 500 до 1000 доларів. У кожного з них був план на день – від 300 до 500 доларів приносити господарю. І вони приносили ці гроші», - зазначив керівник Дніпропетровського обласного управління по боротьбі з торгівлею людьми Андрій Бондаренко.
До інваліда Павла невідомі підійшли на вокзалі і запропонували торгувати на ринку у Росії. Його зарплата – 446 гривень. Пенсія, яку отримує на руки – 186 гривень 74 копійки. Після виїзду за кордон йому обіцяли солідний заробіток - 300 доларів на день. Тому він погодився, не роздумуючи.
«Я інвалід першої групи – без ніг, без рук. І вони цим скористалися. Вивезли мене з України до Білорусі, а вже там забрали протези і примусили мене жебракувати», - розповів постраждалий від жебрацької мафії.
Павла годували абияк, не давали навіть чаю та постійно перевозили з місця на місце. Фактично, він жив рабом та просив подаяння у Ялті, Ставрополі, Сочі та Москві.
Від жебрацької мафії постраждала і Тетяна. Їй теж пообіцяли роботу - реалізатором за кордоном і високі прибутки. Але у жінки відразу ж відібрали документи та примусили жебракувати. Фізичних вад у неї немає, і це дуже дратувало шахраїв.
«І руки хотіли зав’язати назад, щоб здавалося, ніби рук немає. І ногу прив’язували, щоб ми на милицях ходили», - повідала Тетяна.
Жінка, яка жебракувала, стверджує, що російське телебачення зняло фільм про жебрацьку мафію у московському метро, але його героями стали не росіяни, а саме українці.
«Там дуже багато наших інвалідів, українців. Росіян там мало», - запевняє Тетяна.
На пошуки горезвісної жебрацької мафії вирушили у метро. Посприяти цьому згодився Сергій, який мешкає у вагончику на околиці одного з монастирів, і раніше також просив милостиню.
Нам подають, але – ніхто не підходить і грошей не вимагає. Сусід-музикант пояснює, що у перший день до новачків приглядаються.
«Ти працюєш? Давно? Чи тільки розпочав?», - запитує літній чоловік-музикант.
«Обставини змусили. Перший день», - відповідає Сергій, який згодився допомогти у пошуках жебрацької мафії.
«Вони до тебе самі підійдуть», - посміхаючись додав музикант.
Після слів вуличного музиканта стає зрозуміло, чому так зацікавлено поглядали міліціонери. Вони теж з’ясовують – чи серйозні ми працівники.
Коли вийшли з метро, не витримав журналістського експерименту помічник Сергій, адже перед очима постало його минуле, коли він і сам жебракував. Він розповів про особливості цього бізнесу.
«Ментам віддають сотню в день. А заробляють значно більше. Гривень по 300 в день», - повідав про денний заробіток жебраків Сергій.
І додав, що максимуму у заробітках немає, але «мінімум – це 200 гривень у день».
Як вдалося з’ясувати, денний обіг професійного жебрацтва – це 7 мільйонів гривень. На рік – це більше 2 мільярдів, з яких третина йде міліції або бандитам.
На паперті Іонинського монастиря, який знаходиться на Печерську, майже у центрі Києва, немає жодного жебрака. Бо це принципова позиція настоятеля. Отець Іона розповів, що справді злиденним у храмі допомагають, хворих – оглядає лікар.
«Зазвичай розповідають стандартну історію, мовляв, вкрали документи, потрібно кудись їхати. Живемо на вокзалі», - повідав настоятель Свято-Троїцького Іонинського монастиря.
Президент федерації футболу інвалідів-ампутантів України Юрій Шуруля розповідає, що вже не раз забирав інвалідів з вулиці та пропонував їм займатися футболом. Проте, зазвичай, відразу ж чує запитання про гроші.
«Є люди, які говорять – так, це цікаво. Але, відразу ж запитують скільки їм будуть за це платити. Бо на вулиці вони заробляють 100-200-300 гривен», - зазначив Юрій Шуруля, який вже кілька років грає у футбол на одній нозі і милицях.
Сусід колишнього жебрака Сергія, який разом із ним вже кілька років живе у вагончику, розповів і свою історію життя. Віктор посварився з родиною. За його словами, у житті траплялися різні ситуації, але грошей ніколи не просив і не буде цього робити й надалі, бо соромно.
«Мені жінка пропонувала дати грошей. Мені стало так соромно. Боже, до чого я дожився, що мені гроші вже самі пропонують. Я, наприклад, не можу бути жебраком», - розповів Віктор.
За 1 годину 10 хвилин у метро та підземному переході під час експерименту журналісту спільно з колишнім жебраком Сергієм вдалося назбирати 36 гривень. І задля справедливості ці гроші віддали чоловіку без ніг на інвалідному візку, який дійсно на вулиці просив гроші.
