Ініціаторами проведення цього свята виступили сільські голови Пологів та Писарівки — Любов Козка та Віктор Бакулей. Гарний задум підтримали спонсори — місцеві фермери та товариство «Аршиця». І близько 13 години дня у пологівському клубі зібралися півсотні колишніх працівників колгоспу. Не всі — бо усіх у клубі й не вмістиш, а ті, кому за шістдесят. Тобто, ветерани.
Першою присутніх у залі вітала господиня свята — Любов Козка. Вона разом із сивими ветеранами згадала ті роки, коли колгосп іще працював, а ті, хто зараз сиділи у залі, були молодшими та працювали кожен на своїй роботі. Хтось — на тракторі у полі, хтось — дояркою на фермі, хтось — бухгалтером у конторі. Разом усі ці люди створювали добробут для своїх дітей та онуків. Добробут, який, на жаль, не зуміли зберегти. І все напрацьоване потом і мозолями було розібрано, розвалено і розтягнуто у перші ж роки незалежності.
— Але сьогодні ми зуміли зібрати тут усіх вас, щоб хоч маленькою частинкою віддячити за вашу тяжку роботу, — звернулась до ветеранів Любов Іванівна. — І дуже хочеться, щоб ця зустріч стала для вас хоч маленьким шматочком щастя!
До слів колеги приєднався і Віктор Бакулей, виступ якого був хоча і коротким, проте сповненим пошани та вдячності ветеранам. Далі своїх дідусів та бабусь вітали учні місцевої школи. У жартівливих частівках вони пригадали славне колгоспне минуле села, за що отримали вдячні оплески від посивілих глядачів. Привітав ветеранів і представник районної влади — начальник відділу управління майном районної ради Юрій Свердлов.
Кожен вітальний виступ змінювався душевною піснею у живому виконанні самодіяльних артистів. А коли музика змовкала, старенькі бабусі затягували свої пісні — давні, українські, рідні та знайомі з дитинства. І співали вони так, як колись працювали — сильно, уміло та без фальшу.
Коли усі офіційні та неофіційні привітання закінчились, сільські голови пройшли по залу та роздали ветеранам скибки свіжого короваю. Скільки таких короваїв було спечено із вирощеного та зібраного ними хліба? А зараз вони із непідробною вдячністю приймали своїми натрудженими руками ці шматки короваю. Із вдячністю за те, що їх таки пам’ятають, їх шанують, про них не забувають.
А далі — у неофіційній частині свята — на ветеранів очікувало застілля, після якого були пісні та спогади. Спогади про минуле колгоспне життя, яке давало їм багато роботи, чимало клопотів і дуже небагато крихітних шматочків щастя.
