Скласти уявлення про Росію з телевізійних новин досить складно. Адже показують там далеко не все і не про всі сторони життя. Інша справа, коли враженням про сусідів може поділитися свій брат-українець, який побував у Росії зразка осені-2010 і побачив усе на власні очі. Така можливість випала новосанжарцю Руслану Корнієнку, який на початку листопада побував у Оренбурзькій та Самарській областях нашого північного сусіда.
— Моє перше враження після приїзду до Росії — дороги у них на порядок кращі, ніж у нас! — розповідає Руслан. — Начебто і погодні умови не кращі, і транспорту багато, а отаких вибоїн і тріщин, як у нас, практично немає!
Більшу частину дороги Руслан подолав залізницею. Він був приємно вражений комфортом вагонів у російських потягах. А ще — європейським порядком у великому місті Самара, у якому йому довелося побувати проїздом.
— Через Самару проїжджає величезна кількість людей. Але при цьому усьому в місті — майже ідеальний порядок, — щиро дивується новосанжарець. — Дуже багато міліції. Ніде не побачиш бомжів, які сплять на вокзалі. І ніхто не ходить вулицею і не п’є «з горла» пиво.
Після Самари нашому герою іще пощастило побувати у місті Бузулук. А кінцевою точкою його подорожі став районний центр Оренбурзької області — село Курманаївка. Тут мешкають його родичі, які є вихідцями із новосанжарського села Драбинівка. Взагалі, за розповіддю Руслана, мало не половина жителів Курманаївки мають українське коріння. Протягом того часу, що він був у гостях, постійно приходили і телефонували якісь люди, які розпитували про те чи інше місто України, у якому вони мають родичів.
— Бувало, що просто прохали сказати щось українською, — посміхається Руслан. — А під кінець мого перебування вже навіть корінні росіяни під час застілля вигукували: «Слава Україні!».
До України загалом та всього українського росіяни ставляться нормально. От тільки недолюблюють колишню прем’єрку Юлію Тимошенко. Пояснюють це тим, що вона нібито нахабно дурила братів‑росіян і крала у них газ. Про власну владу і взагалі російську політику наші сусіди говорять стримано.
— У них все-таки дещо інша атмосфера у країні, — пояснює Руслан. — Це у нас демократії іноді навіть забагато і кожен може у себе на кухні оцінювати владу. У них із цим більш строго. Та й ніколи їм про політику говорити — у них і роботи вистачає.
Роботи росіянам і справді вистачає. У великих містах, на кшталт Самари, на повну працюють заводи і фабрики. А у степах Оренбуржя невтомно качають нафту. Свердловини — діючі та законсервовані — тут мало не на кожному метрі безкраїх російських степів.
— Таке враження, що нафти у них стільки, що вистачило б на весь колишній Союз, — коментує Руслан.
Власне, величезними запасами нафти і газу і багато чого і пояснюється. І гладенькі російські дороги, і вищі зарплати, і зовнішнє благополуччя нашого північного сусіда. Хоча, звичайно, не все у росіян так райдужно. Доки багатші росіяни займаються бізнесом і накопичують мільйонні статки, їх бідніші співвітчизники так само, як і кілька століть тому, п’ють гірку горілку. Хоча дещо за останні століття таки змінилося. Дуже показовою для сучасного російського села є наступна картина: стара, вутла хатинка із перекошеним дахом, але із пластиковими вікнами та супутниковою антеною. «Росія — країна контрастів»©.
За кілька тижнів наш герой повертався додому. Їхав уже в українському потязі — не такому зручному і комфортному. Із поїзда встав у Харкові. Міліції теж було багато, але порядку — чомусь не дуже. Уже автобусом дістався до Нових Санжар. Дорогою його добряче трясло та підкидало на вибоїнах. Але він їхав, дивився у вікно на знайомі краєвиди і думав: «А все-таки у нас — краще!».
