За давнім повір’ям, чудодійну ікону знайшли в часи Леонтія Кочубея на околиці Диканьки, в лісі. Випромінюючи яскраве сяйво, вона лежала на пеньку на лісній галявині. Неодноразові спроби перенести ікону до однієї із уже діючих церков Диканьки завершувалися одним і тим же дивом: вранці ікону знову знаходили на попередньому місці. Кочубей потрактував диво, як веління звести на тому місці Миколаївську церкву.
Продовж століть слава про чудотворну Миколаївську ікону лише примножувалась. Серед багатолюдного потоку прочан початку ХІХ століття була і матір майбутнього літературного генія Миколи Гоголя – Марія Іванівна Гоголь-Яновська. Молода жінка, налякана нещасливими попередніми пологами (двоє дітей помирають ще немовлятами), пішки ходила з родового маєтку Яновщини (нині с. Гоголеве Шишацького р-ну Полтавської обл.) вклонитися чудодійній іконі. У підніжжя Миколи Чудотворця жінка вимолювала життя і щасливу долю для своєї дитини. Після народження, на честь ікони мати свого первістка називає Миколою.
У 1971 році «хрещена» ікона М.Гоголя у надзвичайно пошкодженому стані потрапила до пам’яток сакрального мистецтва Полтавського художнього музею (галерея мистецтв) ім. М.Ярошенка. В інвентарній книзі вступу було зазначено: «...великі повсюдні осипи ґрунту і фарби. Зображення збереглося тільки ліворуч».
Тривалий час у законсервованому виді ікона зберігалась в запасниках музею, нібито очікуючи свого кращого часу відродження. І він настав. Ікону Св. Миколая Чудотворця протягом 2009 – 2010 років відреставрували фахівці Харківської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України.
Нині і щороку, «хрещену» ікону М.Гоголя можна буде бачити в експозиції Полтавського художнього музею протягом зимових свят, а саме, починаючи з 19 грудня (Миколая) по 19 січня (Хрещення). Поряд із оригінальною іконою ХVІІІ століття знаходиться її реконструкція, виконана харківськими реставраторами.
