Посаду голови Котелевської райдержадміністрації Тетяна Корост обіймає трохи менше восьми місяців. Здавалося б, не такий великий період часу аби зробити генеральне прибирання в такому великому «господарстві», як Котелевський район. Але не в ситуації з Тетяною Михайлівною. Знана на всю Україну господиня, вона швидко й ретельно оцінила стан справ у кожній галузі й там, де це було потрібно, зуміла спрямувати зусилля сотень людей у правильному напрямку. Здається, від її пильного погляду не вислизнула жодна деталь районного життя, тож і підсумки роботи за неповний рік на Котелевщині говорять красномовно самі за себе.
За підсумками соціально-економічного розвитку районів за 9 місяців 2010 року, Котелевський район піднявся на 2-ге місце в області, з 8-го, яке посідав у 2009-му. Промисловими підприємствами реалізовано продукції на загальну суму понад 13 млн. грн. Основними бюджетоутворюючими підприємствами району є
ТОВ «Агрофірма «Маяк», СВК «Батьківщина», СТОВ «Скіф» та «Дружба», які покращили результати своєї роботи, а відтак, збільшили й суму надходжень до районного кошторису. Попри економічні труднощі вони продовжують розвивати агропромисловий комплекс району. Так, ТОВ «Агрофірма «Маяк» та СТОВ «Скіф» будують нові молочні блоки на 800 і 500 голів ВРХ відповідно. У СВК «Батьківщина» проводиться реконструкція молочного блоку на 700 голів.
Нині у восьми сільськогосподарських підприємствах та трьох фермерських господарствах району утримується 11958 голів ВРХ (більше на 132 голови, порівняно з минулим роком), у тому числі 4023 корови (більше на 244 голови), свиней 9358 (більше на 1482 голови), започатковано утримання овець — 1082 голови та птиці — 11745 голів.
За 11 місяців 2010 року вироблено 21496 тонн молока, що більше майже на 4000 тонн, порівняно з таким же періодом минулого року. Удій на одну корову, в середньому, становив 5591 кг, що майже на тисячу кілограмів більше, порівняно з 2009 роком.
Агрофірма «Маяк» цілеспрямовано працює над створенням повністю замкненого циклу виробництва й переробки власної вирощеної сільськогосподарської продукції. І це дає результати. Порівняно з 2009 роком, за 9 місяців 2010-го, у господарстві вдвічі зросло виробництво борошна, у 2,4 раза — виробництво хлібобулочних виробів та в 1,8 раза — макаронних. Більш ніж удвічі зросло виробництво м’яса, ковбасних виробів, круп. На третину збільшено й виробництво кормів для тварин власного стада господарства.
У 2010 році Котелевський район виграв гранд на участь у проекті Організації Об’єднаних Націй «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», і за ці кошти, за умови співфінансування, було здійснено кілька міні-проектів — проведений ремонт амбулаторії в селі Більськ, здійснена реконструкція вуличного освітлення в селі Велика Рублівка та реконструкція водопостачання в селах Деревки та Ковалеве.
Уперше за багато років на Котелевщині охопили дошкільним вихованням 100% дітей, а в кожному селі відкрили амбулаторію сімейної медицини з пунктами невідкладної медичної допомоги. Придбано багато медичного обладнання для лікувально-профілактичних закладів.
Станом на 1 грудня в районі відсутня заборгованість із заробітної плати. Проведено багато заходів задля культурного дозвілля котелевців — у селищі облаштований парк Слави з дитячим майданчиком та фонтаном, відкрита районна Дошка Пошани, проводиться реконструкція Палацу дозвілля «Скіфія» з відкриттям обрядової зали для урочистих церемоній та багато іншого.
Навіть такого побіжного погляду на досягнення Котелевського району достатньо, аби переконатися — тут люди працюють на результат і його примноження. І зупинятися на досягнутому не збираються. У цьому ми ще раз переконалися після прес-конференції голови Котелевської райдержадміністрації, Героя України Тетяни Корост (на фото вгорі).
— Тетяно Михайлівно, досягнень багато, але, що б ви поставили на сьогодні в заслугу особисто собі?
— Вважаю, що мені вдалося, перш за все, розбудити в керівників підприємств, організацій району, органів місцевого самоврядування надію і віру в те, що навіть у складних політичних і економічних умовах можна щось робити для людей. А людям якоюсь мірою повернути довіру до влади, дати розуміння, що вона у змозі вирішувати їхні проблеми. Приємно, що вдалося запалити в людях ентузіазм, який зобов’язує не лише владу щось робити й вирішувати, а й залучати їх самих до вирішення багатьох питань.
У співпраці з органами місцевого самоврядування, сільськими радами застосували проведення громадських слухань. Адже коли слухаєш голову сільської ради, то в нього ніби все добре, а коли послухаєш людей, то вони дійсно багато чого скажуть, оцінять, проявлять ініціативу. Ми провели такі слухання в кожному, навіть найменшому селі. Запрошували всю громаду і приїжджали на такі слухання разом із головою райради, керівниками районних управлінь і відомств. Багато питань, порушених на громадських слуханнях, уже вдалося вирішити. Думаю, цей факт також підняв віру людей у те, що влада їх дійсно чує і хоче щось зробити для них, аби зберегти село, культуру, поліпшити економічне життя кожного населеного пункту.
Також поставили завдання перед нинішніми головами сільських рад вивчити і чітко виконувати делеговані державою повноваження. Виявилося, що не всі голови сільських рад розуміють цей момент.
Я і без громадських слухань знала, які проблеми в кожному селі Котелевського району, а тепер ще раз переконалася в наступному. Там, де залишилися місцеві господарі сільськогосподарських підприємств, там живе село: є соціальна сфера, робочі місця, майбутнє, розвиток. А в тих селах, куди зайшли так звані інвестори, залишилася лише назва села та зруйноване господарство: зникло тваринництво, ферми. Тому люди ставлять гостро питання: що залишиться нашим дітям і онукам? Село матиме майбутнє лише в тому випадку, коли відбуватиметься його економічний розвиток. Якщо хтось думає, що розвиток села полягає винятково в тому, щоб хтось прийшов, засіяв землю кукурудзою, зібрав і продав урожай, то він помиляється. Ми повинні навколо кожного гектара землі створювати максимальну кількість видів діяльності, щоб створити умови для наповнення місцевих бюджетів та розвитку села.
— Що це за види діяльності?
— Перший: посіяти і зібрати врожай, провести його первинну обробку. Другий — розподілити зібраний врожай на корми для тварин, переробку на борошно, крупи тощо. Третій: утримувати тваринництво, переробляючи рослинницьку продукцію на тваринницьку. Червертий: переробка і реалізація тваринницької продукції.
Свого часу в Котелевському районі був невеликий молочний цех, який закуповував сировину в селян, переробляв її на твердий сир, масло, морозиво. Сьогодні цех зупинений. Були свої хлібозавод, млин, була заготконтора, котра приймала овочі, фрукти, шкіри тварин. Була швейна фабрика і кілька організацій із надання побутових послуг, будівництво доріг. Сьогодні всього цього немає, тож хліб веземо з Харкова, молоко реалізовуємо аж у Миколаївську область за тисячу кілометрів, і все це лягає на собівартість готової продукції.
Зникли і більшість цукрових заводів по Україні.
І що ми отримали натомість? Порушення продовольчої безпеки, в результаті чого якісні продукти стали недоступними для звичайної людини.
— Відомо, що нині в Котелевському районі і влада, і провідні господарства працюють саме на ідею відродження цієї зруйнованої схеми і на створення замкненого циклу виробництва сільськогосподарської продукції. Як просувається цей процес?
— Так, ми розробили і затвердили Програму економічних реформ до 2015 року, яка передбачає: усе вирощене на Котелевщині має перероблятися в районі. Для цього поставили за мету, щоб уже через 5 років було не менше 20 корів на кожні сто гектарів землі. І з цим завданням ми впораємося. Протягом наступних років агрофірма «Маяк» додасть до свого стада тисячу корів, підприємство «Скіф» постійно збільшує поголів’я корів. Відомий у районі СВК «Батьківщина», який очолює Герой України Олександр Коросташов, також працює над цим питанням. Добре розвивається підприємство «Дружба». Підтримуватиме районна влада і фермерів, особисті підсобні господарства, які розвиватимуть тваринництво.
Розширюватимемо можливості й місцевого м’ясокомбінату, працюватимемо над розвитком інших підприємств переробки.
— Чому, на вашу думку, тваринництво на Полтавщині розвивається не тими темпами, що потрібні?
— Через слабку окупність галузі. Найшвидше в Україні розвинулося птахівництво. Тому що протягом року ця галузь сім разів себе окупає. Вирощування свиней дає подвійну окупність, а окупність великої рогатої худоби становить лише
0,7 рази. Тобто, витрати не окупаються. Тому відбувається зменшення поголів’я ВРХ. Нам, на Котелевщині, вдалося у 2010 році утримати цей спад і навіть добавити 132 голови ВРХ, 244 корови, збільшили поголів’я свиней, овець, птиці.
Якщо говорити про Україну в цілому, то зараз у нас налічується 2 мільйони 600 корів, із них у громадському секторі утримується 600 тисяч. Якщо порівняти з 1991 роком, то тепер в Україні ВРХ у п'ять разів менше. Думаю, цьому сприяла відсутність політики підтримки сільського господарства останніх років. Мені також відомо, що днями в Києві відбулася зустріч переробників молока, на якій вирішено з 1 січня 2011 року приймати молоко від громадського сектору по 3 гривні за літр, а від населення — по 2 гривні. Якщо так станеться, то це зумовить ще більше знищення поголів’я корів в Україні.
— Тетяно Михайлівно, останнім часом багато пристрастей вирує навколо прийнятого Податкового кодексу. Чим він обернеться для селян?
— Я ще не вивчила його досконало, але можу сказати, що для селян у ньому особливих загроз немає. Бо всі чудово знають, що найсправніше платять податки саме селяни.
Візьмемо за приклад підприємство «Агрофірма «Маяк», в якому я працювала. Середньомісячна зарплата на ньому складає 2 тисячі гривень, а за десять місяців, відповідно, 20 тис. грн. Тепер порахуємо: на цю зарплату сплачується 15 відсотків, або 3 тис. грн., прибуткового податку, 33 відсотки, або 6600 грн., до Пенсійного фонду, податків і зборів на соціальне страхування, по безробіттю тощо — ще майже 2 тис. грн. Додамо сюди й те, що кожна людина в сільськогосподарському підприємстві повинна виробити продукцію для сплатити орендної плати за землю, а це ще майже 6 тис. грн. Підрахуємо: 20 тис. грн. заробила і стільки ж треба віддати у вигляді податків і зборів. Якби людина працювала самостійно, вона не змогла б цього зробити, а на підприємстві можна все сплатити за рахунок прибутків від виробленої продукції.
У нас в районі 700 підприємців, котрі займаються різними видами діяльності. Що сплачує підприємець щомісяця? 200 грн. єдиного податку з обороту до півмільйона гривень. За 10 місяців це буде 2 тис. грн. Переважна більшість підприємців має кількох найманих працівників. Скільки їм платять зарплати невідомо, але більшість підприємців у своїх звітах зазначають, що їхні працівники отримують половину мінімальної ставки, тобто по 448 грн. За кожного найманого працівника підприємець сплачує в місяць по 120 грн. податку. І це все.
Думаю, що до сплати податків такими підприємцями в нашій державі треба було б підійти диференційовано. Якщо йдеться, скажімо, про перукаря, котрий має чистого прибутку до 2 тисяч за місяць, йому варто було б залишити вищезазначений єдиний податок. А коли людина має магазин, де лише товару лежить на десять мільйонів гривень? Зрозуміло, що в ньому працюють і наймані працівники, і отримують вони не по 448 гривень. От до такого підприємця треба застосовувати інший вид оподаткування.
Ми зробили аналіз надходження податків до районного й сільських бюджетів Котелевщини. І знаєте, хто сьогодні їх наповнює? Бюджетна сфера й сільське господарство. Вклад решти — мізерний.
Тож я вважаю, що Податковий кодекс, безумовно, треба допрацьовувати, і ставити усіх у рівні умови. Якщо людина хоче відкрити власний бізнес, для цього має діяти інший закон, за яким давати пільги на розвиток років на п’ять, аби підприємець «став на ноги».
Основний податок, який формує бюджети всіх рівнів — це податок з прибутків громадян. Тож платити його мають у рівнозначній мірі всі. Для прикладу: у Польщі збирають податків на кожного мешканця країни — 8 тис. злотих, або 16 тис. грн. А тепер поділіть наш український бюджет в 324 млрд. грн. на кількість населення — у нас в половину менше…
— Які головні цілі ставите перед собою, як керівник району, на 2011 рік?
— Розвивати економіку району для того, щоб були кошти на соціально-економічний розвиток. Хочемо започаткувати на Котелевщині зелений туризм, побудувати базу відпочинку на березі річки. Маємо плани збудувати хлібозавод, молокозавод, про які я вже згадувала. І церкву…
А ще подали заявку на конкурс «Кращий населений пункт». Думаємо виграти черговий грант, який також використаємо на розвиток Котельви. Вважаю, що ми в селищі вже багато зробили для того, щоб перемогти в конкурсі.
