Медика у школі взагалі застати не вдалося. Вона в цей час супроводжувала юнаків старших класів під час планового медичного обстеження у поліклініці.
Заходжу до найменших школярів — у 1 клас. Перша вчителька Олена Олександрівна Волошина повідомляє: «Усі дітки прийшли до школи і хворих немає нікого.»
Першого дня (після карантину) всі учні приносили марлеві пов’язки, а наступного вже й не брали. За словами педагога у цьому не було потреби, адже абсолютно всі діти у класі здорові. Засобом безпеки від хвороб слугує часник, який батьки завбачливо поклали дітям до портфелю.
Прощаюсь із юними школярами і прямую до Ірини Строчки, відповідальної за відвідування.
Вона повідомляє — цього дня відсутні 23 учня по хворобі, що є достатньо невеликим показником. Для порівняння, 30 вересня цього року у навчальному закладі по хворобі були відсутні 38 осіб. Погодьтесь, епідемією і не пахне.
Іду до виходу, де чергують техпрацівниці. Вони розповідають, що після виходу дітей із карантину прибирання роблять частіше. Миють дезактином (дезинфікуючий засіб) після кожної великої перерви.
— Дизактин має запах хлорки, — розповідає одна з техпрацівниць. — Мені вчора один учень кричав: «Ви вже завоняли всю школу» (сміється). Ми ретельно протираємо ті місця, до яких діти найчастіше торкаються. Це дверні ручки, панелі, батареї, об які вони руки гріють.
Виходжу на вулицю. Бачу двох школярок років тринадцяти. Фотографуються. Одна з них вибігла на вулицю у тонесенькій білій сорочці. І не страшні дівчині ні грип, ні застуда. Було б кумедно, аби вона у цей момент маску на обличчя надягла. Цікаві ми люди — тримаємо своїх дітей на карантині тижнями, а навчити елементарним правилам захисту від хвороб все одно не можемо…
