Страх повертається?

Цікаві припущення останнім часом доводиться чути з вуст людей більшим чи меншим чином наближених до коридорів кобеляцької влади. Вони все частіше говорять: «Усе повертається. Повертаються часи Леоніда Кучми, атмосфера 2003–2004 років». Нібито повертаються часи «м’яких» політичних репресій, боротьби з інакомислячими, виживання з посад неугодних. А ті, хто зараз при владі (не перші особи, до речі), нібито кажуть: «Почекайте, буде у нас, як у Білорусі, батько скаже — як відріже».
Буйна фантазія одразу малює зловісні картини невеселого майбуття. Чорні «воронки», нічні арешти, одна-єдина всезнаюча партія. Лідер весь в бутафорських брязкальцях, які іменуються орденами, змагання за честь називатися «Героєм капіталістичної праці» і так далі, і тому подібне.
Як приклад повернення в минуле поки що називають кримінальні справи, заведені проти частини лідерів так званої політичної опозиції. Той в тюрмі, інші на підписці про невиїзд, ще хтось — у бігах. Про це вже говорять пошепки, зі страхом в очах та тремтінням у голосі. І всерйоз називають це політичними репресіями.
А я чомусь згадую 2005–2006 роки. Часи, коли нова «демократична» влада встановлювалася в Україні. І миттєво зняла з посад десятки тисяч чиновників, спробувала «посадити» лідерів так званої опозиції. Посадити не за політичні переконання, а за банальні економічні злочини. Так які часи повернулися? Це запитання до тих, хто нині голосить про політичні репресії. Зараз «садять» «помаранчевих», тоді — ганяли «біло-блакитних».
Як на мою суб’єктивну думку, так у всіх цих «репресіях» є навіть деяка користь. Чиновники стануть обереженішими. Сьогодні одні при владі ганяють попередників, завтра гонимі всядуться в крісла і почнуть «копати» під вчорашніх борців за справедливість. Який звідси висновок? Не крадь — і боятися нічого.
Не знаю, як кому, а мені особисто дуже важко уявити нинішнього голову РДА в шкіряній комісарській тужурці, а голову райради в бушлаті та матроській безкозирці. Ну, не асоціюються вони із репресіями, із революційними «трійками» та іншими атрибутами терору.
А в когось — асоціюються. І повертають у свідомість страх. А можливо він, той страх, і не зникав нікуди? І зловісні картини страшного майбуття вимальовуються виключно у свідомості? Згадаймо Булгакова: «Розруха починається не в туалетах. Вона починається в головах».
У когось — страх. У когось — сміх. Яка в кого свідомість.

Логін:
Пароль:
запам'ятати