У суботу відбулася перша в цьому сезоні товариська зустріч між аматорами льодової гри із Гарбузівки та Комендантівки. Матч проходив на замерзлому озерці під назвою Уступ. Адже невеличкі морози і, як наслідок, тонка крига не дозволили грати на Ворсклі. Потрібно відзначити, що господарі майданчика — перегонівці і гарбузяни — заздалегідь готувалися до гри. Вони не лише провели кілька тренувань. Аматори хокею навіть викопали поряд із річкою величезний котлован розміром із справжній хокейний майданчик і залили його водою. Але все та ж погода не дала змоги грати на штучному льоду.
На Уступі того дня зібралися не лише учасники гри. Хокейні поєдинки за участю місцевої «льодової дружини» давно стали в Перегонівці ледве не офіційним святом. На льоду зібралися і старі, й малі. Близько ста вболівальників прийшли підтримати своїх у поєдинку проти комендантівців. Місцеві дівчата навіть виготовили із шматка шпалери своєрідний транспарант із написом «Перегонівка». У один момент під вагою вболівальників, підсиленою емоціями, навіть загрозливо затріщав лід на Уступі. Але це не примусило нікого покинути місце гри.
Та, не дивлячись на шалену підтримку, перегонівці в чергове поступилися хокеїстам із Комендантівки. Ті в котрий раз довели, що є неофіційними чемпіонами району з хокею. Клас їх гри визнали і переможені. Після матчу Василь Репешко підійшов до гурту комендантівців і сказав: «Ну ви сьогодні й рвали нас». А потім запросив суперників скуштувати місцевої юшки.
У складі комендантівської команди особливо відзначалися Микола та Григорій Бабці. Вони закинули найбільше шайб у ворота суперників. До речі, першого із них у свій час запрошували грати за армійську команду майстрів. Давно це було, ще за часів Радянського Союзу. Зараз Миколі вже сорок п’ять, він найстарший у складі своєї команди. Але продовжує залишатися її лідером. Взагалі більшості учасників гри з обох сторін уже «під» або «понад» сорок років. Найстаршим хокеїстом став Микола Каблучко із Перегонівки. Йому — 51 рік. Ветерани із жалем відзначали, що 20 і 30‑річні не грають у хокей. Водночас їх радувало те, що до гри долучаються вісімнадцятирічні юнаки і зовсім юні підлітки.
Коли дорослі закінчили грати і пішли смакувати юшкою, на льодовий майданчик вийшла їх зміна. У поєдинку дітвори перемогу святкували перегонівці, таким чином здобувши реванш за своїх колег-ветеранів.
Хокейний поєдинок мав ще один, досить несподіваний, але дуже позитивний наслідок. Він, по-перше, продемонстрував здатність українців, жителів маленьких сіл, до самоорганізації. Вони не чекають допомоги від влади чи якихось заїжджих спонсорів. Самі збираються і влаштовують собі спортивне свято. Другий позитив — це те, що свято дійсно спортивне. Не все ж узимку горілку пити та печінки знищувати.
