Ранок 19‑го січня зустрів новосанжарців десятиградусним морозом. Він незвично для цієї теплої зими обпікав щоки та забирався під одяг. Але не завадив сотням жителів селища за традицією зібратися на центральному пляжі біля річки Ворскла, щоб узяти участь у святковому богослужінні.
Проводили його новосанжарські священники — отець Дарій та отець Миколай. Коли отець Миколай разом із півчими завершив богослужіння, отець Дарій разом із двома помічниками пройшли колом новосанжарців. Священик умочав кропило у відро та кропив принесені людьми баночки, пляшки та інші ємкості із водою. Кожен намагався підійти ближче до отця Дарія, щоб якомога більше крапель полетіло саме на нього.
— Іще-іще, батюшко! — просили прочани, як тільки священик збирався йти колом далі. — На нас покропіть!
— Та мороз же — застудитеся! — застерігав той, але знову вмочав кропило у воду і рясні бризки летіли на задоволених новосанжарців.
Коли священик повністю обійшов усе коло людей, почалася най видовищніша частина свята — купання у крижаній воді. Цього року вирубувати полонку не довелося, адже Ворскла лише трохи обмерзла навколо берегів. Натомість організатори свята облаштували бажаючим скупатися зручну кладку, якою можна було зайти і вийти з річки. Нинішнє Водохреще зібрало, мабуть, чи не найбільшу кількість одноденних «моржів». У освяченій воді скупалися кілька десятків прихожан — молоді та старші, чоловіки та жінки, хлопці та дівчата. Традиційно купався на Водохреще селищний голова Андрій Река.
— Це на березі холодно, а у воді тепло! — поділився секретом Андрій Олександрович, щойно вийшовши з води.
Найбільше емоцій у глядачів викликало купання представниць чарівної статі. Вони намагалися не відставати від чоловіків і так само хоробро заходили у воду, тричі занурювалися і швидко вибігали на берег.
— От молодець, — коментує вже одягнутий Андрій Река сміливий стрибок у воду молодої новосанжарки. — Тепер подайте рушник. І всі гуртом розтирайте, щоб не змерзла!
Вискочивши із холодної води відчайдушні новосанжарці поспішали швидше зодягнутися і якнайскоріше зігрітися. Частина одразу поспішала до відомого у районі художника Станіслава Вагнера, який приїхав на свято з власним самоваром і радо пригощав усіх бажаючих чаєм із бубликами.
— Самовар цей — 1906‑го року, — говорить Станіслав, наливаючи черговий стаканчик запашного і, головне, гарячого чаю. — Його хтось на металолом здав, а я викупив. А ось ця ложечка для цукру — 1833‑го. Тому і чай такий добрий!
Скупавшись у освяченій воді та попивши чаю із старовинного самовара, новосанжарці поспішали на роботу та по власних домівках. На вулиці так само холодив щоки січневий морозець, але настрій у всіх був піднесений і святковий — як і має бути на Водохреще.
