- Чому ви вважаєте, що Україні потрібна нова система харчової безпеки?
- Україна має величезний потенціал у сфері агробізнесу, і, що дуже важливо, вона його постійно збільшує. Візьмемо як приклад злакові культури. 2009 року Україна посіла третє місце в світі за експортом зернових. За цим показником вона поступилася лише США та країнам Євросоюзу і випередила такі розвинені в аграрному відношенні країни, як Канада і Росія.
Україна має величезні можливості і у виробництві та переробці м’яса, молока, фруктів, овочів. Можна сказати, що Україна – справжній аграрний Клондайк. І це не лише моя думка. Так говорять багато зарубіжних експертів.
В одній статті я прочитала, що Україна багато консервує огірків. Набагато більше, ніж потребує внутрішній ринок. Питання – що з ними робити? Зрозуміло, що експортувати. Але насправді зробити це не так просто. Тому що на експортному шляху української аграрної продукції є чимало перепон. Одна з них – невідповідність вимог до безпеки продукції.
Цьому питанню в багатьох країнах приділяється величезна увага, оскільки йдеться про здоров’я та життя людей. Для цього там впроваджуються сучасні системи управління безпекою, більшість із яких ґрунтуються на НАССР.
Тому для України вкрай важливо, щоб продукція, яка виробляється і для зовнішнього, і для внутрішнього ринків, відповідала високим міжнародним вимогам харчової безпеки. Це потрібно не лише для зарубіжних, але й для українських споживачів.
- В Україні часто говорять про те, що інвестиції можуть бути стимулом розвитку харчової промисловості. І чим більше грошових вливань отримає галузь, тим динамічніше вона розвиватиметься.
- Ви зачепили дуже важливе питання, яке стараються оминати багато українських фахівців. Виявляється, що для розвитку галузі потрібне не лише фінансування. Збільшення виробничих потужностей втрачає сенс, якщо продукцію неможна продати на зовнішніх ринках. А впровадження НАССР не лише збільшує експорт, але й стимулює розвиток українського агропромислового комплексу та економіки в цілому. Це підтверджує стан харчової індустрії США та країн Євросоюзу, де НАССР вже давно успішно діє на більшості харчових підприємств.
Між залученням інвестицій та НАССР є взаємозв’язок. Будь-який інвестор, насамперед, оцінює ризики фінансування даного бізнесу. Особливо в сфері виробництва та реалізації харчової продукції, де є ризик втратити всі гроші за один день. Тому інвестор постарається, насамперед, мінімізувати ризики, пов’язані з харчовою безпекою. І найкращим інструментом буде впровадження на підприємстві сучасної системи харчової безпеки, що ґрунтується на НАССР.
- Чи вірно я вас зрозумів, що підприємства, де вже впроваджені сучасні системи харчової безпеки, більш привабливі для інвестора?
- Це справді так. Якщо на харчовому підприємстві є система управління безпекою харчової продукції, для інвестора – це показник грамотного ведення бізнесу та наявності стратегії його розвитку.
Окрім того, для інвестора НАССР може бути й індикатором фінансового потенціалу підприємства. Вкладаючи іноземну валюту в підприємства, інвестори, зазвичай, очікують на підтвердження її повернення. Саме експорт є головним джерелом стабільних валютних надходжень, а для нього необхідний НАССР. Тож з цієї точки зору підприємства, які вже експортують за кордон свою продукцію, є більш привабливими для іноземних інвесторів.
- Зрозуміло, навіщо потрібен НАССР експортерам. Та навіщо він підприємствам, які реалізують продукцію виключно на внутрішньому ринку?
- Хочу відзначити, що за останній рік в Україні відбулися значні зміни. Працюючи з кращими українськими підприємствами і з найбільшими роздрібними мережами України, ми звернули увагу на те, що останнім часом у підприємств змінилося ставлення до подібних систем. Якщо відносно недавно підприємства сприймали систему управління харчовою безпекою як додаткову перепону для ведення бізнесу, то нині більшість з них бачить в НАССР можливості для зростання та розвитку.
Поступово українські покупці стають все більш вимогливими до безпеки та якості придбаної продукції і все активніше захищають свої права. Після придбання неякісного молока чи зіпсованого м’яса кому покупець виставить претензії? Не молокозаводу чи м’ясокомбінату, а насамперед – магазину. І тому великі торговельні мережі починають вимагати від своїх постачальників підтвердження безпеки та якості продукції, що постачається їм.
Тож поступово, хоча й повільніше, ніж хотілося б, одні і ті самі правила починають працювати не лише на зовнішньому, але й на внутрішньому ринках. Це ще одне свідчення інтеграції України до світової економіки.
- Чому ж система НАССР так повільно приживається в Україні? Тій же Естонії та Польщі для впровадження НАССР знадобився лише один рік.
- Насправді система НАССР впроваджується в Україні все активніше. На українському ринку вже накопичився певний досвід у цьому питанні. На початку 2010 року ми опитали підприємства харчової промисловості. І виявилося, що майже половина з них (43%) хочуть впровадити у себе систему НАССР. Ще 80-90% компаній не просто чули про неї, а й мають досить чітке уявлення про її можливості.
Якщо говорити про Естонію та Польщу, то в цих країнах реформа у сфері харчової безпеки здійснювалася державою в стислі терміни вступу до Європейського Союзу, де НАССР є обов’язковим для всіх харчових підприємств. Україна має не менш потужний стимул: можливість реалізувати свій економічний потенціал в умовах світової продовольчої кризи. Але для того, аби стати експортером не лише сировини, але й переробленої харчової продукції, потрібна гармонізація з європейськими вимогами у сфері безпеки харчової продукції.
- Як на НАССР реагують контролюючі органи, насамперед – ветеринарна та санепідеміологічна служби?
- На наших семінарах представники контролюючих органів вже неодноразово заявляли – якщо підприємства мають систему управління харчовою безпекою, що ґрунтується на НАССР, то перевірятимуть їх менше. Так, приміром, СЕС у вигляді експерименту вдвічі скоротила планові перевірки для таких підприємств.
Контролюючі органи розуміють, що перевірка підприємства – це не лише контроль. Насамперед, інспекція здійснюється для того, щоб допомогти підприємствам забезпечити безпеку продукції, що випускається.
Наш проект проводить спеціальні тренінги для ветеринарів та представників санітарної служби. На них йдеться про те, як інспектувати підприємства, де є сучасні системи управління харчовою безпекою, що ґрунтуються на НАССР, на що слід звертати увагу. На сьогоднішній день такі знання отримали вже понад 400 державних інспекторів. І їх кількість постійно зростає, тому що тренінги ми проводимо регулярно.
- Що, на ваш погляд, найскладніше у впровадженні НАССР в Україні?
- Найскладніше, що треба зробити, - це підняти рівень культури гігієни. Дуже важливо розуміти, що 100% гарантії безпеки харчової продукції досягти неможливо, оскільки у харчовому виробництві людський фактор має вирішальне значення. Зменшити вплив цього фактору – завдання будь-якого виробника.
Хоча у США та країнах Євросоюзу впровадили систему НАССР, та прикрі інциденти, пов’язані з безпекою харчової продукції, все одно трапляються, тому що дається взнаки людський фактор.
Якщо працівник харчового підприємства не помив руки, то виникне проблема. Здавалося б, це елементарне поняття, але люди часто його ігнорують. Однак цей «дріб’язок» може створити величезні проблеми і для харчових підприємств, і для споживачів.
Ось такі моменти слід контролювати: тобто, визначити процеси, де людський фактор особливо важливий, і взяти їх під особливий контроль. Тоді ризик зменшиться. Це і є НАССР.
На своїх семінарах для виробників харчових продуктів ми запитуємо, які переваги дають підприємствам сучасні системи харчової безпеки. І знаєте, що наші слухачі, а це переважно керівники та технологи, кажуть? Люди почали регулярно мити руки, змінилася сама культура та ставлення до гігієни на підприємстві. До речі, ось вам і заголовок до інтерв’ю – НАССР привчив працівників харчових підприємств регулярно мити руки.
- Що треба зробити, щоб подібні зміни відбулися не на окремих підприємствах, а по всій Україні?
- Для того, аби кардинально змінити ситуацію по всій Україні, потрібні системні зміни в законодавстві та структурі органів контролю. Наприклад, необхідним є створення єдиного відомства (або об’єднання двох ключових у інтегровану систему), яке б відповідало за безпеку харчової продукції в Україні і яке підтримувало б єдиний реєстр виробників та вело б єдину базу даних про їх перевірки.
Але для подібних змін потрібна політична воля та послідовна концепція реформи. Слід сформувати розуміння у бізнесу, що харчові підприємства, а не держава, відповідають за продукцію, яку вони випускають. А роль держави – налагодити систему контролю за безпекою цієї продукції. Так працює більшість країн світу.
Ініціативу такої реформи може демонструвати або держава, або бізнес, або споживачі. У різних країнах ситуації розвиваються за різними сценаріями. Наприклад, у Європі держави виступали ініціаторами реформи, а в Америці та Канаді – громадськість і бізнес.
В Україні бізнес уже показав свою готовність працювати по-сучасному. Тепер завдання держави – підтримати його прагнення відповідати вимогам часу та максимально реалізувати свій потенціал.
