Втрачені можливості. Застереження

Очевидною стає істина, що існування людства і розвиток країн усе більше залежить від забезпечення своїх громадян продуктами харчування і використання енергоносіїв. Україна має найкращі умови для розвитку сільського господарства, котре дає можливість забезпечити продуктами харчування не тільки своє населення. Натуральні вироби легкої промисловості — одяг і взуття — також пов’язані з сільським господарством. Більше того, сучасні технології дають змогу навіть відходи сільськогосподарського виробництва використовувати як енергоносії.
Запасами енергоносіїв, котрі лежать у надрах землі, Україна теж не обділена. Потрібно лише розвивати відповідні галузі економіки і не жити в світі політичних ілюзій, що хтось по-братському дешево продасть нам, наприклад, газ. Розвіданих запасів нафти в нас недостатньо. Але цей недолік можна було б компенсувати за рахунок експорту продукції сільського господарства. Якби ж воно було високорозвинуте. Та цього не сталося. У нас же не було реформування сільського господарства, у нас було його руйнування. Ця галузь позбавлена елементарної підтримки, продукція закуповується за цінами, котрі часто не компенсують затрат на її виробництво. Ми дожилися до того, що імпортуємо цукор і гречку, за рівнем виробництва яких Україна не так давно посідала перші місця в світі.
Втрачаємо також валютні кошти на імпорт різноманітних харчових продуктів і сировини, які часто не відповідають елементарним санітарним нормам споживання. Якість продуктів харчування від наших виробників у багатьох випадках також відсутня. Дійшло до того, що йогурти стали сумішшю рослинних жирів і консервантів, а в згущене молоко для кольору почали додавати білило (двоокис титану).
Стосунки з Міжнародним валютним фондом починалися з зобов’язання влади не вкладати кошти в сільське господарство. Є дані, що навіть початкове накопичення промислового капіталу у великій мірі відбувалося за рахунок сільського господарства. Сьогодні наш селянин має проблеми із реалізацією, наприклад, рогатої худоби і свиней навіть за ціною від 12–13 гривень за 1 кг живої ваги. Словом, країна ніяк не сприяє розвитку цієї галузі. Виникає питання: чому при президентських урядах, депутатах різних скликань сільське господарство не було і не є сьогодні пріоритетним у розвитку економіки країни? Відповідь очевидна. Щоб на його руїнах можна було оправдовувати і знаходити причини для перетворення землі сільськогосподарського призначення в товар. Хто її зможе викупити і приватизувати, здогадатися неважко.
Між іншим, без законодавчої бази мільйони гектарів сільськогосподарської землі вже сьогодні знаходиться під контролем олігархічного капіталу.
Я взагалі не проти продажу земель цього призначення за будь-яких умов. Деяку їх частину потрібно приватизувати. Але для цього потрібно створити необхідні умови і забезпечити гарантіями, щоб земля стала власністю українського селянина і того громадянина України, котрий буде зберігати її родючість для майбутніх поколінь. У ситуації беззаконня, коли великий капітал буде дбати лише про свої інтереси, контролюючи органи влади в державі, перетворення сільськогосподарської землі в товар може привести до непоправної трагедії всього народу. Ми вже маємо досвід «справедливої» приватизації промислових об’єктів.
Земля — головне багатство України, тому наслідки її приватизації можуть бути набагато серйознішими. Якщо земля буде засобом ненаситної експлуатації ресурсів і через підставних осіб попаде в руки іноземного капіталу, держава втратить остаточно свою суверенність і стане прямим знаряддям влади антинаціональних сил. Про це потрібно пам’ятати і сучасній владі, котра визначає економічну політику країни. Крім втрати шансів успішного розвитку економіки, Україна може повністю втратити і незалежність.

Логін:
Пароль:
запам'ятати