«Поспішати — це не означає встигнути і бути першим… Удар кулаком не завжди ефективніший від удару долоні… М’яке обов’язково перемагає тверде…» — такі, на перший погляд, парадоксальні тези озвучував юним кобелячанам Сергій Калініченко. І далі говорив про історію, філософію, інші, здавалось, дуже далекі від спорту, речі. Та, зрештою, карате, як і будь-який інший вид східних бойових мистецтв, ніколи не було чисто спортивним заняттям. Це не бокс, боротьба чи інший вид єдиноборств. Колись, дуже давно, тисячоліття тому, за допомогою чудернацьких і надзвичайно красивих та гармонійних рухів буддистські ченці займалися активною медитацією, сподіваючись на досягнення Просвітлення. Ну й одночасно ламали ребра злодіям та бандитам, які нападали на монастирі.
Так що, будь-який справжній наставник із східних бойових мистецтв учить передусім не просто махати руками, ногами або мечами і палицями. Він говорить про розумне, добре і вічне.
Слухали Сергія Калініченка в абсолютній тиші. По-перше, цікаво, по-друге — юні каратисти звикли до дисципліни і поваги до старших.
Але не тільки слухали наставника юні кобеляцькі каратисти. Вони ще й проходили атестацію, здавали своєрідні іспити на отримання більш високого звання як відзнаки своєї майстерності. На сьогодні найвищий каратистський розрід — 5‑й «ню» мають кобеляцькі школярки Оля Грінько і Настя Калакуцька. Серед хлопців найвправнішими вважаються Максим Войтенко, Олександр Поцілуйко і Вадим Пивовар.
Атестаційний семінар у школі «Дзансін» проходив із восьмої ранку до двадцятої години вечора. Під час кількахвилинних перерв каратисти пили воду і знову починали тренуватися. «Як правило, такі семінари походять п’ять днів, — пояснив тренер «Дзансін» Віктор Кльоз. — Але ми через фінансові проблеми не можемо дозволити собі таку розкіш. Це потрібно і дітям з Біликів доїхати, і заїжджих наставників десь розмістити. От і проводимо все за день».
Дійсно, в залі «Дзансіну» того дня було тісно. І досить задушливо. Ану потренуйтесь у тісній кімнаті з ранку до ночі. Але не тіснота і задуха є головними проблемами «Дзансіну». Говорить Дмитро Тараненко, тренер, а по-каратистському «сенсей», наставник: «У нас дві головні проблеми, які ми не можемо вирішити самостійно. По-перше, потрібно провести реконструкцію опалення школи. Те, що є — саморобне і неефективне. По-друге, і це головне — необхідно збільшити термін оренди для «Дзансіну». Договір з нами заключають лише на рік. Так, його щорічно поновляють без особливих проблем… Але ж… Жоден спонсор не вкладе у ремонт будівлі кошти, знаючи, що через рік її у каратистів можуть забрати. Між тим, бажаючі допомогти «Дзансіну» є».
Звичайно, є у школи карате й інші потреби. Як, скажімо, справжнє татамі. Але про це Віктор Кльоз і Дмитро Тараненко поки що навіть не мріють. Адже «квадрат» татамі коштує 400 гривень. А потрібно 60–70 таких «квадратів». А ось вирішити проблемні питання із реконструкцією опалення та терміном оренди цілком реально. Це залежить від волі районної влади і, зокрема, депутатів. Хто, як не вони, повинні розуміти, що для п’ятдесяти хлопців і дівчат району, завдяки карате, немає проблеми алкоголю, наркотиків і тютюнопаління.
