Далі подаємо оригінал звернення:
Шановний Олександре Васильовичу!
На прес-конференції 21 січня було озвучено запитання з інтернету, чи може прокуратура фальсифікувати документи за просто так? Ви відповіли, - «ні» та попросили уточнити факти.
Інформую про наступне. Вибачте за довгу розповідь, але це, фактично, детективна історія.
Вона має дві сюжетні лінії. І по логіці просто не могла трапитися в судовій та правоохоронній системі, бо доходила до абсурду...
Я працював у ЗОШ № 9 Миргорода учителем української мови та літератури. В цій же школі працювала бібліотекарем моя дружина. Але мала сміливість сказати, що кошти, котрі виділяються на поповнення періодикою бібліотеки, йдуть на сторону.
Її під приводом скорочення звільнили із роботи. Я захищав права дружини у суді. Рівно через тиждень після її відновлення на попередньому місці роботи мені виносять догану за порушення трудової дисципліни.
Пізніше я був звільнений із роботи з порушенням законодавства. Зокрема, подання у профком на моє звільнення з роботи дирекція школи не робила, адміністрація від моїх письмових пояснень відмовилася, голосування профкому школи про дачу згоди на звільнення проводилося таємно.
І головне: лічильна комісія не створювалася, протокол не вівся і т.д. Якби були підстави для мого звільнення, то так би грубо адміністрація законодавство не порушувала.
Я подав у Миргородський місцевий суд позовну заяву про моє незаконне звільнення та поновлення на роботі.
Рішенням суду від 06.05.1999 року мені у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду на руки видати мені відмовилися.
Знайомитись із матеріалами справи для написання касаційної скарги не дозволили. Є десятки письмових звернень із цього питання та інші документи.
На рішення місцевого суду я подав касаційну скаргу без знайомства із матеріалами справи. Але справу довго не призначали для розгляду в касаційному порядку. На свої неодноразові звернення в обласний (апеляційний) суд, а потім і в прокуратуру Полтавської області отримував від цих структур відповіді, що справу призначено для розгляду в касаційному порядку.
В деяких повідомленнях навіть вказувалися конкретні дати призначення справи для розгляду у касінстанції. (Копія додається). Одночасно Миргородський міськрайонний суд протягом 2000-2002 років направляв у відділ субсидій Миргородського міськвиконкому довідки, що я є незаконно звільненим із роботи, але з певних причин на роботі поки що не відновлений. (Копія додається).
А на початку 2003 року я отримав повідомлення із апеляційного суду Полтавської області, що мені відмовлено у прийнятті касаційної скарги в зв'язку із пропуском строку на оскарження рішення суду від 06.05.1999 року.
По фактах знищення касаційної скарги та документів посадовими особами суду мною була подана скарга в Миргородську міжрайпрокуратуру про порушення кримінальної справи.
Прокуратура протягом трьох років відмовляла у порушенні справи, а Великобагачанський районний суд усі 3 роки постанови прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи скасовував. До того ж керівництво прокуратури зі справи вилучило та знищило пояснення бувшого голови суду Яворовенка В.С., відібране в нього працівником прокуратури у травні 2003 року із інформацією про його шантаж з метою «прикрити справу» і т.п.
Суд , як зараз розумію та й маю відповідні докази, формально у 2004-2005 роках поновив розгляд справи. Але лише формально. Позов задоволений не був.
Миргородська міська рада та міський відділ освіти просять касаційну інстанцію задовольнити мої позовні вимоги про відновлення на роботі при умові відмови від виплати заробітної плати (я таку згоду дав) за час вимушеного прогулу. А це свідчить, що у корупційних схемах вирішення цієї справи органи місцевого самоврядування замішані не були.
У січні 2008 року із Верховного суду України повернулася справа, що стосувалася мого незаконного звільнення. Рішення суду 1-ї інстанції залишили у силі.
Тут, думаю, роль зіграла вже «честь мундира», а можливо й не лише вона. У жовтні 2008 року я був на прийомі у Миргородського міжрайпрокурора Передерія А.А. відносно подальшої долі відмовного матеріалу. Фрагмент розмови цитую дослівно:
- Що буде із відмовним матеріалом? Ви ж краще мене знаєте, що підстав для відмови в порушення кримінальної справи не було,- запитую.
-Якщо не порушили, то цим дякуйте Балакшію. Він був прокурором. Які претензії до мене?
-Але ж прокурор зараз ви?
-Я що, із-за вас повинен посадити суддю?..
Логіка у прокурора залізна. Тоді по його логіці я повинен вчинити самосуд чи як? За такою логікою суддя може познущатися з людини чи вбити її, а прокурор це прикриє. Генеральна прокуратура 23.02.09 р. постанову про відмову в прушенні кримінальної справи скасувала. Матеріали для розгляду по суті направили в Миргородську міжрайпрокуратуру.
АЛЕ ВІДБУЛИСЯ НЕЗРОЗУМІЛІ ПРОТИЗАКОННІ ДІЇ ПРОКУРАТУРИ МИРГОРОДА. ДІЙШЛО ДО ТОГО, ЩО СЛІДЧИЙ ПРОКУРАТУРИ А. ЛИТВИШКО ВІДМОВИВСЯ ПИСЬМОВО ЗАФІКСУВАТИ ФАКТИ ОГЛЯДУ ОРИГІНАЛІВ ДОКУМЕНТІВ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ СУТІ СПРАВИ.
Після цього більше року Миргородська міжрайонна прокуратура та прокуратура Полтавської області займалися відписками та підробками матеріалів. І по сьогодні не виконані численні рішення Великобагачанського районного суду про вивчення всіх обставин появи тих чи інших (сфальсифікованих) документів. Кілька абзаців по другій сюжетній лінії, тобто відносно дій\бездіяльності Миргородського міськрайонного суду.
Інформація також має документальне підтвердження. При розгляді справи про поновлення на роботі я клопотав неодноразово у суді про витребування із школи книги наказів за період мого звільнення.
Адміністрація школи в суд цієї книги так і не надала, а суддя С.В.Андрущенко-Луценко не вжила заходів, щоб її витребувати. Після прийняття рішення судом я двічі спілкувався із суддею Світланою Вікторівною. Як людину, як журналіста мене цікавило питання, як суддя могла зробити правосудним абсолютно неправосудне рішення. Бо якби були підстави для мого законного звільнення, то не звільнили б із таким грубим порушенням законодавства. До того ж директор у ході судових засідань надав у суд більше 10 сфальсифікованих документів.
Обидва рази відповідь судді звучала так: « Це були мої внутрішні переконання». Осінню 2009 року мені працівники школи надали копію наказу із книги наказів по школі, що стосувався мого звільнення і який не витребував суд для розгляду справи по суті. Цей наказ спростовував багато висунутих мені обвинувачень з боку адміністрації школи.
Також я дізнався, що свідкам (працівникам школи) директор погрожував, якщо дадуть свідчення у суді на мою користь. Про копію цього наказу стало відомо тодішній заучу школи Н.О. Долуді. Вона готувала цей наказ на підпис директору. Ця жінка подала у суд заяву, в якій підтвердила факт існування подібного наказу та те, що на працівників школи, котрі мали свідчити у суді, чинився тиск з боку директора школи з метою надання в суді неправдивих свідчень.
Також інші працівники школи мені підтвердили факт тиску директора школи на свідків по справі. Я написав заяву у Миргородський міськрайонний суд про перегляд справи по ново виявлених обставинах. Своїм рішенням суд (суддя С.В.Андрущенко-Луценко) відмовив мені у задоволенні клопотання. А пізніше я дізнаюся про абсолютно нелогічні дії судді. Виявляється, тодішній заступник директора школи Долуда Н.О. у суд перший раз написала заяву зовсім іншого змісту. Але коли принесла на реєстрацію в канцелярії суду, то суддя почала їй погрожувати порушенням проти цієї жінки кримінальної справи і змусила заяву переписати. Цитую дослівно:
-Як я можу заперечити існування наказу від 5 січня, якщо він написаний мною. Те саме й із актом. Пішла я у суд із заявою. Там канцелярія, зайшла, подала заяву на реєстрацію. Реєструвати не схотіли. Забігла, я так поняла суддя, вирвала заяву, почала читати. Як піднявся крик. Подасте заяву, ми зразу ж порушимо проти вас кримінальну справу, це не мислімо…
Виявилося, у заяві адресованій суду Долуда Н.О. письмово підтвердила, що акт (він фігурував у справі) про мою відмову із знайомством з наказом про звільнення під тиском директора школи працівниками цього закладу був сфальсифікований.
У світлі цих обставин запитання: «Чому у судді не вистачило сили волі прийняти рішення про перегляд справи?» залишається, думаю, актуальним і сьогодні. У прокуратурі мені закидали: доведіть факти корупції.
Якщо громадяни самостійно будуть займатись доведенням таких фактів. То для чого численна братія чиновників, які отримують відповідну зарплату. До того ж по логіці речей: якщо посадова особа фальсифікує документ, то однозначно або у власних інтересах, або в інтересах третіх осіб. А коли таких сфальсифікованих документів десятки?
І це по рядовій цивільній справі. Що ж тоді говорити про справи, де мова йде про господарські чи кримінальні справи…
ЗНАЮ ОДНЕ: ЯКБИ СУД ТА ПРОКУРАТУРА НЕ ЗНИЩУВАЛИ ДОКУМЕНТІВ, НЕ ЗАЙМАЛИСЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЯМИ, ТО Я Б ДАВНО БУВ ПОНОВЛЕНИЙ НА РОБОТІ ТА НЕ ВТРАТИВ БИ ПЕДАГОГІЧНОГО СТАЖУ. Доходить до абсурду. Людину незаконно звільнили.
Вона подала як законнослухняний громадяни позовну заяву в суд. Далі суд знищує касаційну скаргу. Зрозуміло чому: бо звільнили з порушенням закону і суду першої інстанції це було зрозуміло.
Чому Громадянин держави, в якій працює КОНСТИТУЦІЯ, повинен ще щось роками додатково доводити? Невже корупція настільки роз'їла правоохоронну систему, що судді та прокурори в цій корупційній системі вже повністю обплутані як у павутині і вибратись із неї самостійно не можуть.
Якщо так, то треба прямо про це сказати або щось із цим робити. Як можуть корупціонери боротися із корупцією у державі?...
