Для початку наведемо деякі цитати із листа: «Знову в селі тільки й розмов про ціни на молоко. Ще січень не добіг кінця, а ціна на молоко впала на 50 копійок. Що ж буде до літа? Чи варто трудитися на сінокосі, заготовляючи корми для худоби?
Ні, нелегко, ой нелегко дається селянам ота літня заготівля. Спочатку потрібно скосити траву на сіно, а потім, витріщивши очі від немилосердної спеки і страху від того, що сінокіс може намочити дощем, швиденько згребти скошене. Хтось, у кого ще є сили, робить це вручну, а хтось, кому пощастить, наймає трактора із гребкою. Це легше на печінку, але важче для гаманця. Адже за все нині доводиться платити. А потім ще потрібно те сіно привезти додому і заскирдувати або занести у сінник. І знову або рви жили, або плати і ще раз плати. Платити потрібно ще й за макуху, жом, буряк і дерть, щоб корову прогодувати. Молоко ж так просто з дійок не потече.
От як скласти докупи всі ті затрати і порівняти з виторгом за молоко, то господарю корівчини залишається у вигляді прибутку хіба що кізяк коров’ячий. Вибачте, що грубо, зате правильно.
Хтось скаже: «Та не тримайте тих корів і ділу кінець». Але цей «хтось», швидше за все, не у селі живе. Адже роботи для більшості селян немає, і заробітну плату мають змогу отримувати хіба що працівники сільради, продавці у приватних магазинах, вчителі і медики. А де взяти гроші іншим? Звичайно, на селі можна прогодуватись і не маючи коштів — є город, плата за пай, яка-небудь худоба у хліву. Але ж одягатись у щось потрібно, платити за комунальні послуги теж. Попробуй не заплати — миттєво приїдуть і «відріжуть» від світла, газу та води. А як, не дай Бог, захворієш? Медицина ж в Україні давно не безкоштовна. А хто дітей вчить? От і тримають корів, щоб хоч якісь «живі» гроші мати.
Цим і користуються безсовісні заготівельники, безжально оббираючи селян. Нам давно торочать про те, що на молокопереробних заводах склади забиті і нікуди подіти продукцію. Так знизьте ціни! І продукцію збудете, і народ нагодуєте! Так ні ж, ціни на магазинне «молоко», кефір та тверді сири безупинно зростають, так же безупинно падають на селянське, справжнє молоко.
Ще з осені голова Кобеляцької райдержадміністрації Анатолій Таранушич пробував вирішити цю проблему і запропонував встановити ціну 3 гривні за літр. З місяць так і було. А потім ціни покотились донизу.
Нам, селянам, весь час нагадують про низьку якість молока і все перевіряють його на густину і на колір. Краще б ті молоковози перевіряли, а то в кожному із них у кабіні по кілька пачок солі лежить.
Отож, уже давно пора задуматися, чи варто тримати корову в хуторі. Чи варто рвати жили і нерви за оті копійки?»
Зважаючи на актуальність теми, піднятої в листі, ми все ж вирішили його розглянути. Хоча й мали повне право цього не робити. Адже він був доставлений до редакції із підписом «Група селян». Отже, є банальною анонімкою. Після нагадування про це людина, яка доставила листа, назвала прізвище двох його авторів і залишила номер телефона для зв’язку. Та після дзвінка на вказаний номер виявилось… Як уже можна було здогадатись, людина, чиїм прізвищем підписаний лист, його не писала. У неї навіть корови в домашньому господарстві немає. Хоча занепокоєння селян з приводу зниження закупівельних цін на молоко вона теж розділяє.
Та все ж листа ми надрукували. І за коментарем щодо його змісту звернулись. Хоча він, коментар, був прогнозований. Нічого нового в коридорах влади ми не почули.
Перший заступник голови Кобеляцької РДА Михайло Рудич підтвердив, що закупівельні ціни на молоко у січні поточного року в чергове знизилися. Щоправда чиновник наголосив, що подібна тенденція характерна для всієї України. У більшості регіонів ціни «впали» ще з 1 січня 2011 року. У нас протрималися майже до кінця місяця.
На думку посадовця, зниженню закупівельної ціни на молоко посприяли два основних чинники. Перший — відміна держдотації переробним підприємствам. Зараз вивчається можливість дотувати селян напряму — через сільські ради. Наразі невідомо, коли закінчиться процес вивчення і почнуться реальні виплати. Другий чинник — відсутність реалізації готової продукції. Нібито склади на всіх молокопереробних підприємствах забиті молоком, згущеним молоком та сиром. Переробники несуть збитки і, щоб їх частково компенсувати, знижують закупівельні ціни.
Примусити закупівельників підняти ціни ні райдержадміністрація, ні, тим більше — сільська рада не можуть. Хоча й намагаються, за словами Рудича, здійснювати конкретні кроки для стабілізації цін та дотримання правил гри на ринку молока. Для цього всіх заготівельників зобов’язали до 1 березня 2011 року обладнати проміжні пункти збору молока. Вони повинні мати прилади для визначення якості продукції. У результаті той, хто здає якісне молоко, отримуватиме за нього більше. На сьогоднішній день літр молока при базисній жирності коштуватиме 2,25, а не дві гривні. Особливо Михайло Рудич наголосив на забезпеченні своєчасності оплати за молоко. Тут райдержадміністрація має більше механізмів впливу на заготівельників.
Отже, нічого особливо нового ми не почули. Дійсно, органи влади не можуть та й не мають законного права втручатись у господарську діяльність. Дійсно, можна лише порадити селянам здавати більш якісне молоко і отримувати за нього трішки вищу ціну. І все? Напевне, що так.
Деякі сільські голови, прохаючи не розголошувати їх прізвища, розповіли, як безуспішно пробували організувати селян на боротьбу за свої права. Пряма мова: «Об’їхав я всі села, провів сходки, поговорив із людьми. Домовились — не здаємо молоко, поки ціну не підвищать. Ну й що? Та вже наступного дня один поперед одного, крадькома, щоб сусіди не бачили, побігли те молоко здавати».
Дійсно, світовий досвід підтверджує, що організовані виступи селян примушують і бізнесменів, і цілі Уряди звертати увагу на їх проблеми, зокрема й підвищувати ціни на сільськогосподарську продукцію.
Світовий досвід багато про що свідчить. Але українці вперто не бажають його переймати. Як і підписувати статті власними прізвищами.
