Досліджуючи події Голодомору 1932-1933 років на основі свідчень людей, які його пережили, маючи на той час 7-30 років, стає зрозумілою причина кривавого злочину в Україні: влада боролася з міцними традиціями національної державності українців з їх великим людським і економічним потенціалом.
За велінням тодішніх можновладців щодо нашого народу був застосований геноцид, - життя убивали в самому його зародку. У кожній сім’ї забрали весь до зернини хліб, добротний одяг, господарство, реманент, землю; у багатьох – оселі; заборонили виїзд із села. У магазини не завозили товар, людей розкуркулювали, вивозили на сибірські лісорозробки, де вони масово гинули від голоду, холоду та тяжкої праці. Заборонили навіть пам’ять про Голодомор. Тим, хто наважувався говорити про нього, загрожувало ув’язнення на 8-10 років! Селяни були доведені до такого стану білкового та нервового виснаження, при якому боротися зі злом вони уже не могли.
Українців охоплював жах і безнадія. Деякі втрачали здоровий глузд. Люди часто помирали цілими сім’ями. Про причину смерті чиновники писали: «Помер від невідомої хвороби», «Упав з дерева», «Упав з горища», «Катар шлунка», «Запалення мозку», «Причину смерті не встановлено» і рідко ставили заборонений, але правдивий діагноз: «Помер від безбілкового набряку» (за матеріалами записів “Актів громадянського стану Білоцерківської сільської ради Пирятинського району Полтавської області за 1932-1933 роки”).
У грудні 1932 року було проведено «Чистку партії». Тих комуністів, які співчували селянам, допомагали їм боротися з голодом, - репресували.
Щоб приховати причину репресій в Україні, владні структури часто налаштовували населення міст та військовослужбовців проти селян – «ледарів», «куркулів», «саботажників», які «приносять усім страждання». Основними лозунгами були: «Смерть «ледарям» від голоду!», «Хто не працює, той не їсть!». Але на роботу голодні, виснажені люди йшли. Вони за склянку баланди копали колгоспні поля, де більшість із них і помирала.
У жителів сіл, починаючи з 1930 року, на розвиток більшовицької держави було зібрано побутове золото. Для цього створили «торгзіни»(1), яких відкрили в Україні 263!
У 1932 році селяни здали в обмін на крупи чи борошно 21 тонну благородного металу, у 1933 році – 44,9 тонни, що разом склало 66 тонн і становило на кожного жителя республіки 1,5 грама! Така була ціна життя українця.
Від голодної смерті померло більше 10 мільйонів ні в чому невинних селян. Не було їм ні співчуття, ні допомоги. Село плакало, жалібно квилило, тихо стогнало, журно зітхало і замовкало. І це на найпотужніших у світі чорноземах, де ніколи не було і не могло бути таких катаклізмів у природі, щоб скрізь на всій території України не вродив хліб.
Хоча тодішня влада глибоко ховала злочини проти українців, але відомості про Голодомор в Україні були в багатьох іноземних державах.
Із донесення італійського консула Сержіо Граденіго (Харків, 31 травня 1933 року): «Шляхом безжальних конфіскацій «московський уряд влаштував не те, що голод, а повну відсутність будь-яких засобів до існування в українському селі… З цього я роблю висновок: теперішня катастрофа спричинить колонізацію країни… Це змінить її етнографічну природу»2.
Зі звіту Генерального консульства Німеччини у Харкові 26 січня 1934 року:
«Постишев за неповний рік зміцнив владу радянської системи в Україні, йдучи на величезні жертви, і мільйони померлих від голоду… знищив загрозливий національний рух на невизначений час»3.
Зі звіту Генерального консульства Німеччини у Харкові 26 січня 1934 року:
«Україна цього року знаходиться у критичному становищі – тут був величезний голод, за визначенням влади, - перемога соціалістичного ладу в сільському господарстві… За довіреним повідомленням з офіційних джерел, втрати від голоду оцінюються майже у сім мільйонів осіб»4.
Багато іноземних істориків уже у 80-х роках ХХ століття хотіли знайти відповідь на питання: «Що стояло за тим штучним голодом?».
Комісії, які було створено у 1980 році під керівництвом Сумберга, в 1986 році – Джеймса Мейса, та антикомісія від радянської влади дістали доступ до секретних документів початку 30-х років. Усі вони побачили, що їхні дані про Голодомор – правда! Досліджуючи паперовий слід: тогочасні документи, промови, накази, вони дійшли висновку, що то був злочинний, умисний намір народовбивства.
24 квітня 1988 року комісія під проводом Д. Мейса створила документальний звіт про Голодомор 1932-1933 років в Україні. Але й за радянських часів дослідження на таку тему вважалося злочином і було заборонено як антирадянська пропаганда. Через 50 років після великої української трагедії у 1983 році в канадському місті Вінніпезі за ініціативи та підтримки вихідців з України споруджено перший пам’ятник безневинним жертвам геноциду 1932-1933 років в Україні.
На основі кіно- та фотоматеріалів про жахи Голодомору, що було знято в українських селах у 1933 році, канадці створили документальний фільм, який був показаний членам Асоціації дослідників Голодоморів в Україні на XV з’їзді АДГУ 27 листопада 2007 року в місті Києві.
28 листопада 2006 року Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» Верховною Радою України Голодомор 1932-1933 років в Україні було визнано геноцидом відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року.
Багато країн світу визнали Голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом.
22 листопада 2008 року в місті Києві відкрито Меморіальний комплекс жертвам Голодоморів в Україні. Свідки Голодоморів та їхні родини щиро вдячні Президенту України Віктору Ющенку за його великі зусилля, докладені щодо встановлення справедливості та увіковічення пам’яті жертв Голодоморів. Багатостраждальний наш народ вартий того, щоб трагедії нечуваної жорстокості ніколи більше не повторилися. Постраждалі від Голодоморів і їхні нащадки безмежно вдячні Герою України Л. Лук’яненку за його подвиг – організацію зібрання свідчень про Голодомори 1932-1933 років та 1946-1947 років. Ці документи не дадуть більше можливості деяким людям глумитися над пам’яттю забраних Голодомором українців, заявляючи іноді з високих трибун про те, що голоду в Україні не було чи «голод в Україні в 1932-1933 роках українці зробили своїми руками». Відповідь на ці закиди дав свідок Голодоморів, колишній житель села Яцини І. Білаш, 1915 року народження, історик за фахом: «Якби не знайшлися свої «конфіскатори» (у яких був тільки один вибір: життя чи смерть від голоду), то влада прислала б чужих, як прислала колективізаторів».
Український народ, перенісши муки голоду, тяжкі болі за померлими рідними, з нечуваним терпінням вистояв, вижив, зберіг свою віру, традиції.
Серце його, що день Божий, оживає, відроджується, бореться за волю і процвітання Батьківщини, ніколи не забуваючи героїчні та трагічні сторінки її історії.
1«торгзін» (торгівля з іноземцями) – магазини, які служили для збору золота у селян в обмін на невелику масу крупи чи борошна.
2, 3, 4 В. Ющенко «Народ мій завжди буде». Міжнародний форум на вшанування 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні.
* * *
Висловлюю вдячність народному депутату України Руслану Богдану за надання фінансової допомоги при підготовці матеріалів для майбутньої книги про Голодомор в Україні.
