В Україні понад 100 тисяч дітей-сиріт. Цифра, яка змушує замислитися і вжахнутися. Сто тисяч маленьких людей, позбавлених батьківського тепла та материнської ласки. Вони виростають у будинках-інтернатах, у яких, можливо, і добре годують, але все ж таки не можуть створити для вихованців по-справжньому домашні умови. Декому із цих 100 тисяч пощастить і вони знайдуть для себе нову родину, у якій знову зможуть відчути себе справжніми дітьми. Декого (це трапляється іще рідше) заберуть назад біологічні батьки, у яких раптово прокинуться совість та батьківські почуття. Але так пощастить лише одиницям. Основна ж маса цих покинутих дітей фактично приречена на життя у будинку-інтернаті. Адже під дверима соціальних служб зовсім не стоїть черга з бажаючих усиновити чи взяти у родину прийомну дитину. Про причини цього ми намагалися дізнатися у новосанжарському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Більшість людей мають хибне уявлення про усиновлення
Спеціаліст центру соціальних служб Світлана Глущенко розповіла, що періодично вони дають у пресі оголошення із пропозицією взяти дитину у свою родину. Після цього до центру, як правило, телефонують зацікавлені подружжя. Але у розмові із ними часто з’ясовується, що вони не зовсім вірно розуміють — що саме їм пропонують.
— Практично усі говорять виключно про усиновлення, — говорить Світлана. — У той час, коли форм влаштування дитини у сім’ю чотири і кожна з них має певні відмінності та особливості.
Давайте розглянемо всі чотири форми, аби мати про них уявлення і надалі не плутати.
Усиновлення. За словами соціального працівника, це найкращий варіант для дитини. Якщо ви всиновлюєте дитину, то вона стає ніби вашою рідною. Ви маєте право змінити її ім’я, прізвище і навіть дату народження. Як тільки ви всиновили цю дитину, вона втрачає статус сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Тепер — це ваш рідний син (чи дочка), якого у вас вже ніхто не має права забрати. Хіба що ви самі вирішити відмовитися від усиновленої дитини та повернути її до будинку-інтернату. Трапляється, на жаль, і таке…
Опіка (піклування). Опікунами найчастіше оформляють близьких (чи далеких) родичів. Але після спеціального 5?денного навчання опікуном для дитини може стати і абсолютно чужа людина. При цій формі влаштування дитини у родину вона зберігає свій статус, а відповідно — і всі пільги, аліменти, чи пенсію, яка їй раніше була призначена. Дитина, яка перебуває під вашою опікою, отримує державну допомогу у розмірі двох прожиткових мінімумів доходів громадян. У сім’ї опікуна дитина перебуває до 18 років, або (якщо вона навчається) до закінчення навчання. До цього віку за неї відповідає опікун, далі вже дорослий хлопець (чи дівчина) може вести самостійне життя. Варто зауважити, що у цій та двох наступних формах заохочується спілкування дитини із біологічними батьками чи родичами. Звісно, у тому випадку, якщо вони виявляють бажання до спілкування із дитиною. Тому потрібно бути готовим до такого розвитку подій, при якому дитину можуть повернути рідним батькам. Рішенням суду їх позбавляють батьківських прав, але той же суд може відновити їх у правах (якщо вони стають на шлях виправлення) і тоді вони мають повне право забрати дитину в опікунів. Взагалі соціальні служби дотримуються тієї позиції, що дитині найкраще розвиватися у її рідній родині, чи принаймні у сім’ї родичів, а не чужих людей.
Прийомна сім’я. Прийомну сім’ю може створити родина або навіть окрема особа, яка бере до себе на виховання від 1 до 4 дітей. Після цього діти називаються прийомними, а батьки, відповідно, — прийомними батьками. Щоб створити прийомну сім’ю, спочатку потрібно пройти обов’язкове 5?денне навчання при обласному центрі соціальних служб. Лише після цього вас зможуть поставити у своєрідну «чергу» на дитину. У випадку створення прийомної сім’ї батьки отримують на дітей допомогу у розмірі 35?% від суми, яку отримують від держави прийомні діти. Тобто, якщо сім’я взяла двох дітей, які в місяць отримують на двох 3600 гривень, одному з батьків щомісяця виплачують 1260 гривень.
Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ). Власне, ця форма відрізняється від прийомної сім’ї лише кількістю дітей. Їх має бути не менше 5 і не більше 10. Це, якщо рахувати і власних дітей родини. Тобто, якщо у вас є двоє своїх дітей, то більше вісьмох чужих вам не дадуть. При цій формі влаштування діти називаються вихованцями, а батьки — вихователями. При створенні прийомної сім’ї чи ДБСТ сім’я підписує договір із райдержадміністрацією. За цим договором батьки зобов’язуються надавати дітям відповідний догляд, створювати належні умови, та, головне, витрачати «дитячі» гроші саме на них, а не на себе. Влада, у свою чергу, гарантує дітям безкоштовний медогляд, оздоровлення та соціальне супроводження. Вихователі у ДБСТ отримують ті ж 35 відсотків від суми допомоги на усіх дітей.
Отримати квартиру чи заробити на дітях гроші практично неможливо
Світлана Глущенко розповідає, що після останньої публікації оголошення до центру зателефонували усього троє людей. Вони цікавилися умовами усиновлення дітей, потрібними документами.
— Були і досить оригінальні запитання, — розповідає соціальний працівник. — Одна жінка зателефонувала і поцікавилась, чи ми зможемо придбати їй житло, якщо вона візьме у сім’ю дитину. Жінка навіть запропонувала свій варіант розвитку подій. Мовляв, держава не буде виплачувати гроші на дитину, а на цю суму купить сім’ї будинок. Авансом, так би мовити. А дитину вони будуть виховувати на свої кошти. Але я пояснила, що такий варіант неможливий.
За діючим законодавством, сім’я, яка створює ДБСТ, може мати право на житло від держави. Але в реальності отримати таке житло надзвичайно складно. Хоча у Новосанжарському районі позитивний приклад у цьому плані був. Родина Бровків, яка створювала перший ДБСТ у районі, таки отримала великий будинок від держави. Але це було аж у 2006-му році і відтоді ситуація із житлом ні у країні, ні в районі не покращилася. Тож розраховувати, що діти допоможуть вирішити родині квартирне питання, наразі є справою практично безнадійною.
Так само нереально і сподіватися розбагатіти, взявши до сім’ї дитину (чи дітей). Адже перед тим, як сім’ю включають до списку потенціальних прийомних батьків чи батьків?вихователів, її ретельно перевіряють соціальні працівники. Роблять запити до міліції, цікавляться характеристикою з місця роботи. Нарешті, приїздять додому та вивчають умови проживання. Якщо ви не маєте власного житла — дитину не отримаєте. Якщо ваша заробітна плата занизька, або ви взагалі не працюєте — також можете не сподіватися на прийомних дітей. Таким чином держава страхується від тих випадків, у яких сім’я дійсно забажає нажитися на дитині, яку візьмуть до себе.
Якщо переглянути всі необхідні умови для прийняття у свою родину чужої дитини, то можна зробити висновок, що не багатьом жителям району «світить» стати прийомними батьками. Адже окрім самого лише бажання потрібно мати і власне житло, і пристойну зарплату. Тож не треба бути провидцем, щоб передбачити — сотні тисяч українських сиріт, та тисячам подібних дітей у нашій області доведеться не рік і не два чекати на нові родини. Чекати рівно доти, доки в Україні почнеться економічне зростання і більшість жителів нашої країни зможуть мати пристойні зарплати та власне нормальне житло.
