Закон про ринок землі легалізує земельних «братків»?

Жоден уряд України не проводив ні земельної, ні аграрної політики, яка відповідала б практиці західних країн, на цінності яких ми орієнтуємося. Чому?..
Зняття мораторію на продаж землі готується давно. Двічі за останні п’ять років його скасування відкладалося. Сьогодні влада взялася за це серйозно. Віктор Янукович 22 грудня дав доручення Кабінету Міністрів протягом місяця підготувати законопроект «Про ринок землі», після ухвалення якого буде започатковано вільний продаж земель сільськогосподарського призначення.
Робоча група у складі експертів і чиновників Міністерства аграрної політики та продовольства кілька місяців працювала над законопроектом «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Утім, варіант документа, що його оприлюднило Державне агентство земельних ресурсів 24 січня (законопроект «Про ринок земель»), який виноситиметься в сесійний зал парламенту, у частині щодо обігу сільськогосподарських земель, істотно відрізняється від тих норм, які пропонувала робоча група Міністерства.
Які загрози несе вищезгаданий законопроект для аграрного виробника? Чи є в документі статті, котрі зроблять ринок сільськогосподарських земель цивілізованим та соціально орієнтованим, як у США, ЄС чи Індії? Про це ми розмовляємо з експертом, генеральним директором Центру аграрних реформ, професором Любов’ю Молдаван.

— Любове Василівно, хто відповідно до законопроекту Державного агентства земельних ресурсів зможе купувати землі сільськогосподарського призначення?
— Мораторій на продаж сільськогосподарської землі слід знімати. Але це потрібно робити після того, як буде чітко відпрацьовано головний складник аграрної реформи, який називається «формування ринку землі». Стихійного ринку землі сільськогосподарського призначення немає в країнах, на які ми орієнтуємося. Він повинен функціонувати за чіткими правилами. Це має бути не тіньовий рух в інтересах латифундистів, а в інтересах селянина й суспільства загалом.
Для цього закон повинен насамперед визначати суб’єкт права на придбання земель сільськогосподарського призначення. У проекті Державного агентства земельних ресурсів зазначено, зокрема, що таке право мають громадяни України, юридичні особи. Але які саме юридичні особи? У нашому проекті закону, який розроблявся робочою групою Міністерства аграрної політики і продовольства, передбачалося, що це право надано суб’єктам сільськогосподарської діяльності, які мають постійне місце реєстрації, де розташовані земельні ділянки, платять податки і збори до місцевого бюджету. Потрібна також сільськогосподарська освіта або досвід роботи в сільському господарстві. Несільськогосподарські компанії не мають права набувати власності на землі сільськогосподарського призначення. Ці норми нами не вигадані, ми вивчили аграрне законодавство Польщі, Франції, США, Канади. Такі норми існують для того, щоб не «пролетаризувати» сільське населення. Пролетарію нема чого втрачати, сьогодні йому платять — він працює, не платять — їде до Іспанії чи Швеції. За таких умов ніколи не буде облаштування сільської місцевості. Триватиме обезлюднювання сільських поселень, тиск на ринок праці, зростання безробіття і бідності та соціальної напруги. Цього не допускає жодна країна, яка дбає про осілість сільського населення, сільський розвиток і соціальну стабільність. А люди, котрі займаються сільськогосподарською діяльністю, є системоутворюючим ядром сільських поселень.
Фермерів мало і у Франції, і в Америці, однак у сільській місцевості проживає 20—25 відсотків населення, з яких фермера обслуговує 9—11 осіб. Тобто йдеться про те, щоб у селі жили господарі, а не пролетарі. Це може бути сімейна ферма чи кооперативне об’єднання власників земельних ділянок. Може бути індивідуальна чи колективна праця, але набувають право власності на землю ті, хто там живе. А не просто багаті громадяни, які живуть у містах, а то й за кордоном, і наймають селян, аби вони працювали на них за низьку зарплату. В оприлюдненому проекті закону цих пропозицій немає.

— Ви та інші аграрні експерти у своїх інтерв’ю і статтях звертаєте увагу на те, що головна біда українського села — створення латифундій, концентрація великих масивів орендованої землі в руках торгово-фінансово-промислових компаній. Чи містить законопроект, пропонований земельним агентством, якусь протидію таким процесам?
— Безумовно, закон має містити обмеження щодо переходу сільськогосподарських земель у власність та в оренду. Наприклад, в аграрному законодавстві Польщі є пряме обмеження: не дозволено мати господарство більш як 300 гектарів. В інших країнах немає такого обмеження щодо землекористування. Однак у законодавчих актах закладено умови, які потрібно витримати, аби отримати ліцензію на право займатися сільськогосподарською діяльністю, а отже, і придбавати чи взяти в оренду сільськогосподарські угіддя. Ці умови такі, що фактично обмежують землекористування. У США, наприклад, для фермерів обмежується загальна сума державної підтримки. За такої умови розширення землекористування втрачає сенс, бо без державних дотацій виробництво на цих землях буде невигідним. У США в групі найбільших фермерських господарств землекористування в середньому не перевищує 800 гектарів.
Політика та законодавчі норми у західних країнах побудовані в такий спосіб, щоб не допустити ані подрібнення, ані концентрації землі в одних руках.
А що пропонує український законопроект? «Максимальна гранична площа ділянок, що може перебувати у приватній власності однієї особи для ведення аграрного виробництва в межах відповідного регіону, встановлюється Кабінетом Міністрів». Тобто закон знімає із себе відповідальність за землеобмеження.
Але ми розуміємо, що означає перекладання конкретного питання на Міністерство чи Кабмін. Закон про ринок землі повинен мати пряму дію, бо закон один, а міністри змінюються, і завжди нова команда починає діяти по-своєму. Землеобмеження повинне диктуватися законом. Крім того, запропонована земельним агентством норма містить лазівку. Граничний розмір ділянки для ведення виробництва для однієї особи встановлюється відповідно до регіону. Але, по-перше, немає визначення, що собою являє «регіон». По-друге, а якщо особа захоче мати оці граничні площі в кількох регіонах? Тобто якщо оптимальне господарство для якогось південного регіону становить 5 тисяч гектарів, то землевласник купить 5 тисяч у одному регіоні. Якщо для західного регіону — 2 тисячі, купить у західному 2 тисячі гектарів. У законі ця норма має бути виписана так, щоб унеможливити різне її трактування.

— А як встановлюватиметься ціна на землю — на її продаж та оренду?
— Безумовно, закон повинен містити механізми ціноутворення... У законопроекті передбачено, що «мінімальна ціна для земель державної власності має відповідати експертній оцінці вартості».

— А як щодо землі приватної власності?
— У нас у державній власності не так багато земель, і їх обіг не може впливати на ціноутворення в цілому на ринку землі. Механізм ціноутворення повинен бути таким, щоб він не допускав ані демпінгування, ані спекуляції усіма сільськогосподарськими землями, незалежно від того, хто продає — підприємство, селянин чи держава.
Щодо орендної плати, то в нас це 3 відсотки від вартості земельної ділянки. Але, по-перше, орендарі цього рівня не дотримуються, по-друге, вартість землі, прописана в сертифікаті, на сьогодні є заниженою, оскільки індексація не відповідає реальній інфляції. По-третє, людям орендну плату на 80 відсотків віддають натурою.
А в США, скажімо, не дозволяється в оренді така вакханалія. Тут є чіткі правила Міністерства сільського господарства, які передбачають вісім варіантів при визначенні орендної плати. Фермер може обрати будь-який один із восьми. Наприклад, один із варіантів передбачає, що підсумкова орендна плата становить 40 відсотків вартості урожаю; другий — установлює базову оренду 150 доларів за акр та доплату в кінці року за кожний акр у сумі 25 доларів, якщо урожайність перевищує базову для регіону. За кожним варіантом середня плата становить, залежно від якості, від 5—6 до 8—10 відсотків вартості землі.
Або візьмімо Францію. Там встановлюється «коридор» орендної плати для кожного регіону, дотримання якого контролюється префектом. У середньому вона сягає до 6 відсотків вартості землі.

— Припустімо, закон закріпить право на купівлю земельних ділянок за селянами. А хто з них у змозі це зробити?
— Без державної підтримки селяни не куплять землю ні в нас, ні в Європі. Хто за сьогоднішніх умов має такі кошти? Їх не мають навіть керівники господарств.
Пригадаємо, як це було колись. У другій половині ХІХ століття в Російській імперії спеціально було створено земельний банк, який видавав кредити на термін від 17 до 55,5 року. Сума кредиту становила 80—85 відсотків купівельної ціни під 4,5 відсотка річних. Зараз у Франції у кооперативному банку «Креді агріколь» селянин може взяти кредит на купівлю землі під 2 відсотки. У ЄС дозволено також створювати фонди для підтримки придбання фермерами земельних ділянок за пільговими позичками.
Тобто, на думку експертів, закон повинен містити механізми фінансової підтримки придбання фермерами землі. Окремо має бути передбачено підтримку придбання земельних ділянок для молодих фермерів, як це має місце у світовій практиці. Без такої фінансової підтримки соціально орієнтованого ринку земель сільськогосподарського призначення організувати неможливо.

— Законопроектом земельного агентства передбачається запровадження державного оператора ринку землі. Це правильний крок?
— Закон має легалізувати засади функціонування державної інституції з регулювання ринку сільськогосподарських земель. Агентство пропонує створити «державну спеціалізовану установу з управління землями сільськогосподарського призначення». Це заслуговує позитивної оцінки. Однак у тексті йдеться лише про регулювання обігу державних земель сільськогосподарського призначення. Що є неправильним: оператор має регулювати обіг усіх сільськогосподарських земель, як це прийнято у світі. Читаємо законопроект далі: «Порядок створення та функціонування встановлює Кабінет Міністрів».
Наголошую: не можна переводити ці речі на нормативні акти виконавчих органів. Переносити на когось — загубити справу. Коли це стає нормою проекту закону та обговорюється в сесійній залі, є більше шансів легалізувати функції спеціалізованої установи, які відповідали б інтересам селян і суспільства в цілому, а не окремих бізнесових груп. А якщо це передається бюрократичним функціонерам, то перемагає лобіювання сильних... Для легалізації функцій і повноважень спеціалізованої установи варто звернути увагу, як працює агентство з регулювання ринку землі «Safer» у Франції. Делегація від Міністерства аграрної політики вивчала досвід законодавчого забезпечення функціонування цієї установи. Згідно з законом, «Safer» має переважне право купівлі сільськогосподарських земель, сприяння їх продажу, насамперед початківцям та молодим фермерам, причому на некомерційних засадах. Агентство шукає покупця землі протягом 5 років, «консервуючи» ділянку або здаючи сусідньому фермеру в оренду. Якщо фермер продає земельну ділянку, то мусить обов’язково повідомити про умови продажу «Safer». Не має права фермер продати землю кому завгодно і за що завгодно. «Safer» контролює дотримання норм обігу сільськогосподарських земель, закріплених у законодавстві.
В українському законі слід виписати такі ж функції та права спеціалізованої установи.

— А чому, на вашу думку, ваші напрацювання в робочій групі не знайшли підтримки в Державному агентстві земельних ресурсів?
— Це мають розслідувати журналісти. Я не знаю, чому цей закон узагалі досі не ухвалено, адже стосовно нього точаться дискусії вже не один рік. До зняття мораторію люди його уже вивчили і знали б, як поводитися на ринку землі. А зараз знімуть мораторій, селяни не встигнуть нічого засвоїти, зате знайдеться сотня юридичних контор, котрі знатимуть, як знайти лазівки, не передбачені законом, щоб реально нечесним, але формально законним шляхом скупити земельні ділянки.
У чому причина зволікання? Лобіювання латифундистів? Недооцінка ролі селян у розвитку сільського господарства й економіки в цілому? Ігнорування загальноприйнятих у світовій практиці механізмів підтримки багатофункціо-нальності сільського господарства? Не знаю...
Узагалі, досі жоден уряд не виробив і не реалізував на практиці ні земельної, ні аграрної політики, яка була б адаптована до практики західних країн, на цінності яких ми орієнтуємося. Чому? Я сама хотіла б мати відповідь на це запитання.

Логін:
Пароль:
запам'ятати