Пожежа у Дубині сталася через несправність пічного опалення. Чоловіки топили у будинку дровами. Тож звечора вони добряче розкочегарили пічку, а вранці… вже не прокинулись. Дим, що ішов з будинку, вранці помітили сусіди. Вони відкрили двері й одразу наткнулися на тіло одного з чоловіків. Його швидко винесли надвір, але 61-річний чоловік був уже мертвий — отруївся чадним димом. Власнику будинку «пощастило» іще менше. Після того, як сусіди відчинили двері, усередину потрапив кисень, який одразу перетворив дим на палаючий вогонь. Тіло 58-річного господаря знаходилося у одній з віддалених кімнат, а тому винести його вже не встигли — середину будинку охопило полум’я. Коли прибулі на місце пожежники таки загасили вогонь, то від ліжка залишилась лише купка попелу, а від господаря — обвуглений кістяк. Як зізнався сільський голова Сергій Головко, у нього від вигляду загиблого волосся просто дибки стало — видовище було не для людей із слабкими нервами.
Наступного дня після пожежі начальник Новосанжарського райвідділу МНС Юрій Шило та його заступник Сергій Поціпко вирішили провести профілактичний рейд територією тієї ж Руденківської сільської ради. Під час рейду планували відвідати будинки найбільш соціально неблагополучних громадян, які користуються пічним опаленням. Разом із ними у рейді взяли участь представники обласного управління МНС, сільський голова Сергій Головко, дільничний Олександр Ільченко та журналіст «ЕХО». У першому ж будинку, до якого завітала рейдова група, нас зустріли потенційні «клієнти» пожежників. У першій же кімнаті ми побачили цілу купу дрючків, хаотично звалених просто на підлозі. У «залі» нас зустрічають три чоловіки, які сидять навколо старого, але кольорового телевізора, і дивляться мультфільм «Пінгвіни Мадагаскару». Усі чоловіки палять: хтось — сидячи на стільцеві, хтось — просто на ліжкові. Одна випадкова іскра, яка потрапить на матрац — і усі троє можуть більше ніколи не побачити мадагаскарівських пінгвінів.
— Хлопці, ну не куріть хоч на ліжкові! — звертається до чоловіків Юрій Шило, — ну двоє ж таких, як ви, вчора згоріли! Від одного самі кістки лишилися! І ви туди поспішаєте?
— Та ні! Ті не курили, — заперечує, міцно затягуючись, один із мешканців будинку, — я їх знав, то вони ніколи не курили. А ми що? Ми ж акуратно.
Пічка у будинку є. Але вдень чоловіки її не топлять — розпалюють лише на ніч. МНСники вручають господарю будинку пам’ятку щодо поводження з пічним опаленням. І наостанок ще раз прохають бути обережними із цигарками. Їдемо далі.
Будинок, до якого ми заїжджаємо, важко назвати будинком. При погляді на нього згадується щось із дитячих загадок — «Ні вікон, ні дверей…». Двері у будинку є, але вони, схоже, не зачиняються. Дах є теж, але у ньому подекуди зяють дірки. Як з’ясовується, мешкають у напіврозваленій будівлі двоє молодих циган. Підлога у одній з кімнат будинку більше нагадує фрагмент зачепилівського звалища побутових відходів — тут і використані підгузники, і порожні пляшки, і старий одяг, і купа іншого мотлоху. І все це просто поряд із пічкою, у якій подекуди то тут, то там зяють тріщини. Якщо із пічки на підлогу випаде жарина, то вогонь у кімнаті спалахне за кілька секунд. Роми уважно вислуховують пожежників, кивають головами, але з виразу їх облич зрозуміло, що перспектива загинути у вогні їх не лякає. Адже кожен із таких людей переконаний, що подібне трапляється лише з кимось. Це хтось п’яним засинає у ліжку із запаленою цигаркою, хтось інший отруюється чадним газом через тріщини у пічці чи димоході. Напевно, так само думали і чоловіки, які 18-го лютого загинули у Дубині…
У третьому будинку картина теж не відрізняється оригінальністю. У будинку нас зустрічають господар та його друг — обидва запухлі та, очевидно, вже «розігріті» зранку. Інтер’єр будинку складають стіл із брудними тарілками та стаканами, вже знайоме сміття на підлозі та старе ліжко, накрите напівзігнилим матрацом. На ліжкові — купа одягу та іншого мотлоху. А поруч на підлозі — недопалки цигарок та згорілі сірники. Очевидно, тут теж полюбляють покурити перед сном. Почувши про загиблих у Дубині, чоловіки скрушно хитають головами.
— А ще ж могли жить та жить, — задумливо говорить господар.
Він отримує від пожежників пам’ятку і щиросердно обіцяє дотримуватися викладених у ній правил. Але чомусь здається, що всі ці обіцянки та запевнення діятимуть лише до чергової, розпитої на двох пляшки. А там — улюблена цигарка у ліжку, швидкий п’яний сон, випадкова іскра на старий матрац і… чергова пара трупів на ранок.
