Про «соціалку» і молочні ріки
Побаченому в Котельві росіяни ледь встигали дивуватися. Тетяна Михайлівна, як турботлива господиня, зустріла гостей на в’їзді в Котелевський район традиційним хлібом-сіллю, відігріла гарячими чаєм та кавою. А потім влаштувала їм екскурсію. Програма візиту передбачала знайомство із замкненим циклом виробництва натуральних продуктів харчування на ТОВ «Агрофірма «Маяк». Проте розпочала Тетяна Михайлівна з об’єктів соціальної сфери, до створення чи ремонту котрих доклала чимало зусиль.
— Якщо виробництво не підкріплене соціальною сферою, у такого підприємства, навіть дуже успішного, не буде майбутнього, — прокоментувала Тетяна Корост.
— Керівник району і директор сільгосппідприємства має дбати про школи, дитсадки, заклади охорони здоров’я, побут і дозвілля людей. Тоді й на землі буде кому працювати, а молодь не тікатиме до великих міст.
Спочатку делегація завітала до музею партизанського генерала Сидора Ковпака, котрого надзвичайно шанують у Котельві. Потім оглянула обрядову залу Палацу дозвілля «Скіфія», де на весільний рушник стають місцеві молодята. До речі, такій розкішній залі може навіть обласний центр позаздрити. Далі росіяни відвідали Центр матері та дитини, створений за ініціативи Тетяни Корост на базі Центральної районної лікарні. Гості оглядали палати та родові зали, де практикують партнерські пологи. І навіть стали свідками народження нового мешканця Котельви, котрого молоді батьки назвали Костиком.
Ну а після цього росіян повезли у засніжені котелевські поля, щоб показати, звідки починають свій шлях «маяківські» молочні ріки. Працівники агрофірми «Маяк» продемонстрували колегам у дії технологію холодного утримання молочного стада на знаменитому тваринницькому комплексі «Годувальниця», доїльну залу, де процес доїння молока контролює комп’ютерна система. Побували росіяни й на комбікормовому заводі, де готують виключно натуральні корми для «маяківських» годувальниць, та м’ясокомбінаті агрофірми. Не обійшлося й без дегустації продукції «Маяка», яку полтавці мають нагоду купувати у фірмових магазинах мережі «Рідне село». На ура розходився хліб із висівками та салом, традиційна домашня ковбаса, кров’янка та інші м’ясні, а головне — натуральні котелевські смаколики.
— Сьогодні підприємство обробляє майже 12 тисяч гектарів орендованої орної землі, ще 1,5 тисячі гектарів — це пасовища, — говорить керівник агрофірми «Маяк» В’ячеслав Прийма. — Ми утримуємо 6 тисяч поголів’я великої рогатої худоби, з них 2 тисячі голів — це молочне стадо. Вигодовуємо 4 тисячі голів свиней. І стратегія розвитку нашого підприємства полягає не лише в тому, щоб виростити й виробити натуральну екологічно чисту продукцію, а й донести її до споживача, минаючи посередників. Таким чином ми захищаємо і покупця, і самих себе від ризиків ринку, насамперед — від не завжди вигідної для аграріїв цінової політики в державі.
Аграріїв у Росії підтримує держава…
Проте під час візиту до Котельви аграрії не лише успіхами й досягненнями ділилися та їли полтавські різносоли. Сільгоспвиробники двох сусідніх держав насамперед говорили про проблеми у сфері розвитку тваринництва. А вони, як виявилося, спільні і для українців, і для росіян. Хоча останнім дещо легше — вони мають офіційну державну підтримку. У більшості регіонів Росії реалізується програма «Прискорений розвиток тваринництва» у рамках пріоритетного національного проекту «Розвиток АПК». На реалізацію проектів зі створення і модернізації тваринницьких підприємств у Росії заплановано виділити пільгових кредитів майже на 100 мільярдів рублів строком до 8 років. Близько 22% цієї суми направляється на розвиток свинарства. Окрім того, кошти з федерального резерву виділялися на будівництво тваринницьких комплексів та закупівлю племінного поголів’я. Його в Росію завозили з Європи та Канади, генетичний матеріал — зі США та Канади.
— Щоправда, наші сільгоспвиробники не скористалися програмою підтримки галузі стовідсотково, — зізналася Євгенія Уваркіна. — Сталося так, що програма не стимулювала аграріїв до дії, а навпаки — декого навіть розслабила. На сучасні технології гроші витратили, проте вони не запрацювали без людських зусиль…
…українці на таку підтримку лише сподіваються
Вітчизняні селяни про масштабну програму державної підтримки тваринництва можуть хіба що мріяти. Це насамперед стосується нашої області, де тваринництво, за словами губернатора Олександра Удовіченка, є одним із пріоритетних напрямків розвитку. Та протягом останніх двох років державне фінансування агропромислового комплексу через кризу скоротили, реалізувалися лише деякі програми.
— На сьогодні головним засобом підтримки тваринництва може бути лише компенсація відсоткової ставки за кредитами, — коментує начальник Головного управління агропромислового розвитку Полтавської облдержадміністрації Олександр Сень. — Програма працює з 2000 року і до 2008-го була дуже ефективною. Ставка за кредитом компенсувалася практично стовідсотково на рівні облікової ставки Нацбанку України. Сподіваємося, що цього року програма діятиме і буде профінансована. А от прямої дотації сільгоспвиробники, на жаль, не отримують. Дотується хіба що будівництво кількох великих комплексів, решта агропідприємств дотації не отримують.
За словами Олександра Сеня, держава має підтримати тих сільгоспвиробників, які вкладають власні кошти у будівництво тваринницьких комплексів, і частково компенсувати витрати. Тим паче, що реалізація таких проектів займає кілька років, коштують вони 10—20 мільйонів гривень, а окупатися починають лише через 5—10 років. Важливо також, щоб умови виділення дотації на будівництво не змінювалися щорічно, а були стабільними, доки реалізуються проекти.
Міністерство АПК задекларувало цього року виділити дотацію на реалізацію молока та м’яса переробним підприємствам. Найближчим часом ця програма почне діяти. Урядовці також мають намір запровадити програму закупівлі молодняка ВРХ у приватних господарів, щоб поповнити поголів’я сільгосппідприємств. Щоправда, коли виділять гроші і в якому обсязі, поки що невідомо.
Кадри вирішують все
Ще одна спільна проблема для обох держав — це підготовка кваліфікованих кадрів для сільського господарства. Адже застаріла матеріально-технічна база вишів і технікумів не дозволяє навчати фахівців, які б зналися на кращій сучасній техніці. Те ж і з навчальними планами, які затверджують у міністерствах — з їх допомогою студентів не навчать навіть елементарним вимогам ведення сучасного бізнесу у тому ж тваринництві. Вихід є — об’єднати зусилля бізнесу та науки. Для прикладу керівник російської делегації Євгенія Уваркіна розповіла про співпрацю своєї компанії з одним із ПТУ, учні якого проходять практику в ТОВ «Агрофірма «Тріо».
— Ми постійно ставимо перед Міністерством освіти та науки питання про відрив освіти від сучасного виробництва, — зауважив ректор Полтавської державної аграрної академії Віктор Писаренко. — Я працюю ректором 17 років і за цей час лише одного разу виділили 200 тисяч гривень на закупівлю нового обладнання. У Європі фірми-виробники постачають своє краще обладнання в коледжі та університети, аби студенти освоювали його й готові були потім працювати за сучасними технологіями. У нас такої практики немає. Та не навчиш на пальцях людину літати на ракеті. Ми намагаємося робити все, що в наших силах. Наприклад, направляємо в агрофірми «Маяк», «Агроекологія» на практику наших студентів. Маємо 30 базових підприємств, де студенти проходять виробничу практику, — і таким чином компенсуємо те, що академія не може навчити молодь працювати на сучасній техніці. Зрозуміло, що краще обладнання та техніка мають бути у виші, щоб зі стін академії виходили готові фахівці, яким не потрібно проходити період адаптації та освоювати сучасну техніку, котра є на виробництві.
Росіяни навчають українців об’єднуватися… в кооперативи
А от чого варто повчитися у росіян українським аграріям, так це вміння відстоювати власні інтереси. Як розповіла Євгенія Уваркіна, в Липецькій області вже кілька років діє кооператив зі збуту сирого молока. До його складу входять 11 агропідприємств, як великих, так і малих. У всіх членів кооперативу рівні права, незалежно від обсягів виробництва. І встановлюється однакова ціна на молоко, незважаючи на його кількість.
— Хочемо ми того чи ні, але нам доведеться мати справу з великими переробними підприємствами, — говорить Євгенія Уваркіна. — І щоб не грати за їхніми правилами, потрібно встановити свої. Зробити це, коли постачальників молока сотні й всі вони діють нарізно, дуже складно. Доводиться ламати усталені погляди на проблему: мовляв, великий виробник зможе домовитися з вигодою для себе із переробним підприємством і отримати прибуток, а невеликі агропідприємства нехай самі про себе дбають. І об’єднуватися з ними не варто. Це нас і губить, і дозволяє монополістам на переробному ринку диктувати свої умови, і нав’язувати низькі закупівельні ціни на нашу сировину.
Тепер липецькі аграрії диктують власні умови молочарям і продають молоко за тією ціною, яка влаштовує їх. «Нам до цього ще далеко, — коментує Олександр Сень. — Але досвід цей потрібно переймати і запроваджувати проект зі створення подібних кооперативів і в нашій області». Тим паче, що шляхом липецьких аграріїв нині йдуть виробники й інших регіонів Росії.
P.S. «Ми для себе тут відкрили справжню Україну», — так відгукувалися представники російської делегації про візит до Котельви. Вражені гостинністю та щедрістю своїх колег, запрошували котелевців у гості, щоб продемонструвати, як уміють зустрічати дорогих гостей у Росії. Схоже на те, що ця зустріч аграріїв двох країн буде не останньою.
— Познайомившись із Тетяною Михайлівною, ми зрозуміли, що і в Україні, і в Росії є люди, котрі професійно і відповідально займаються своєю справою, вкладають у неї всю душу. Ми просто зобов’язані ділитися досвідом — і від цього ставати ще сильнішими, успішнішими та заможнішими. Це на благо нашим людям і нашим державам, — резюмувала керівник російської делегації Євгенія Уваркіна.
