Склад гурту:
Ярослав Гузченко — вокал
Костянтин Лашко — гітара
Артем Зайцев — ще одна гітара
Володимир Савєльєв — бас-гітара
Олег Ягольник — барабани
… А почалося все майже як у «Бригаді»: хлопці познайомилися ще у школі, але не з першого класу були разом. І задумали гурт створити, музикантами зробитися, адже це престижно і всім дівчаткам подобаються «круті відомі» хлопці))). Тож, ще у 2004 році хлопці Костя Лашко, Вова Савєльєв та Ростик Ламзін почали втілювати свій задум створення гурту, майже не маючи ніяких музичних навиків. «Із них трьох лише Костя закінчив музичну школу (фортепіано), Ростик трохи знав гітару, а Вова... у нього просто було приміщення, — розповідає Ярослав. — Потім до веселого гурту долучився Олег Ягольник. Прийшов час розподіляти ролі. Вові дістався бас, Костя взяв гітару, Олег сів за барабани, а Ростик, хоч і знав трохи гітару, став співати».
Сам же Ярослав приєднався до хлопців під Новий рік і став вокалістом. Та ще й пісні писати почав. Ярослав говорить, що вони самі приходять — інколи пізно ввечері, а інколи і серед ночі (сняться, мабуть). А деколи слова народжуються з голосових імпровізацій під задану музичну тему. «Звучить якась мелодія, під яку народжуються спочатку спонтанні вокальні звуки. Ми їх кричалками називаємо. Це вже потім вони стають піснею», — говорить Ярослав. «Бувало й таке, що пісні створювалися за два дні, а на третій вже виконувалися, — розкрив секрет Олег. — А одного разу прямо перед концертом, Ярик придумав ще один куплет до пісні, яку мали виконувати».
Нині у арсеналі у хлопців музики хвилин на 50 вистачить, загалом композицій 20. А ще ті, що гралися на перших порах функціонування. Зараз вони здаються самим музикантам примітивними, а нові — стають більш цікавими та професіональними. «Всі починають грати не професійно, а для себе. То ж і ми спочатку збиралися, грали музику, яка нам подобалася, шукали свою. Вже потім переходили поступово на справжню музику, щоб більш подобатися людям, — згадує Олег Ягольник. —Дебютний виступ відбувся у 2005 році на «Красуні Кобеляк».
Сприйняли на «ура!», адже такого спрямування гурту у Кобеляках до цього не було (окрім «Псевдоніму»). «У Кобеляках «Cry світу» — це вже своєрідний бренд, і якщо ми виступаємо, то приходять «свої люди», знаючи що ми граємо, — розповідає Олег. — У нас є власна невелика місцева аудиторія. Запрошують на всі свята. Та ми потроху освоюємо простори Полтави. Перший раз виступили у Полтаві десь три-чотири роки тому, а нещодавно грали у рідному педагогічному університеті».
Вони почали записувати свої пісні ще з третього літа свого існування на власній «домашній студії», яка раніше належала також кобеляцькому гурту «Псевдонім». Там і репетирують, збираються десь раз на тиждень. «До речі, пісня «Євшан-зілля» написана музикантами з гурту «Псевдонім», яку нині виконує гурт «Транс-Формер», — суто кобеляцька (з авторством там все домовлено). Але все одно гордимося нею», — хвастається Ярослав.
З досвідом та виступами до хлопців прийшов і професійний зріст. Їхня музика ставала більш якіснішою та наповненою новими інтонаціями.
До речі, говоримо про музику, а ще й досі не сказали про стиль, в якому хлопці зі славетного міста Кобеляк грають. Так, пишемо про рок-гурти, але «Cry світу» вже встигли нарікти «полтавською металікою»)) Адже грають хлопці «тяжку» музику. Хоча починали вони не одразу з такої, а до неї прийшли шляхом експериментів і постійних творчих пошуків. У ранній період творчості, «крайсвітівці» грали рок і поп-рок. Далі вже, окрім двох акордів, музиканти вивчали ще гармонії, почали прикрашати композиції гітарними соло, а вокал ставав дещо грубішим (пісні «Ворон», «Купала», «Осінь»).
Перехід від року до металу сприяв новому творчому злету, який пізніше вилився у пісні в еклектичному стилі, де поєдналися хард-рок, хеві метал і треш метал. Є у репертуарі «Cry світу» пісня «Наснись мені» — найдрайвовіша та «тяжка». Такий напрям музики не всі добре сприймають, тому хлопці скаржаться на відсутність популярності. «На талант повинен бути попит» — вважає Ярослав. Але фанати кобеляцького гурту, хоча й не численні, але вірні і вдячні їм за музику. «Ми грали б ще «тяжчі» композиції, але радимося між собою, обираємо їх «середньої тяжкості». То ж і виходить середній продукт для любителів такого стилю» — розповідає Ярослав.
Самі хлопці не переймаються стилістичним направленням, а грають музику, що подобається їм самим. «Я як музикант можу грати будь-яку музику, так само як і інші хлопці. Створюємо пісні, складаючи індивідуальні напрацювання кожного, — розповідає Олег. — У нас завжди панує шалений творчий процес на репетиціях».
А щодо гастрольної діяльності хлопців з «Cry світу», то вони бажані гості на всіх байк-фестах, вже чотири роки поспіль їздять на рок-фестиваль у Світлогірське (Кобеляцький район) та минулого року стали лауреатами третьої премії на «KremenRockFest». На фестивалі «Вйо Кобеляки» хлопці постійні учасники, адже свої, рідні. А от на «Мазепу-фест» «Cry світу» поки що не потрапив через різні обставини. «Це як якийсь рок долі, — говорить Олег. — кожного року збираємося – і завжди щось та й завадить. Але сподіватимемося, що цього року все вийде». Крім того музика гурту бажана на концертах у нічних клубах, куди приходять «стабільні» шанувальники «крайсвітівців».
Хлопці пишаються, тим, що вони з маленького міста Кобеляки. При цьому їм надзвичайно подобається те, що вони роблять і не збираються зупинятися на досягнутому. Адже — молоді, енергійні, непосидючі і просто одним словом (хоча ні — двома) — творчі люди!
P.S. Та, признаюсь чесно, найбільшим моїм подивом і справжнім шоком було, після приємної, милої і гармонійної розмови з привітними, скромними і добрими хлопцями, почути їхню «тяжку» музику. Ефект неймовірно разючий! І це мабуть класно: коли очікуєш чогось одного, а отримуєш зовсім протилежне. Та після недавнього концерту у «Ста дорогах» у Полтаві, шанувальників і шанувальниць у хлопців значно побільшало. Ну, на одну так точно!
Як завжди, слухаємо пісні гурту на
http://vkontakte.ru/audio.php?gid=6736119
