Для когось усе вище сказане може видатися загадкою. Може, й так. але для жителів прилеглих до залізничного вокзалу вулиць Пирятина відповідь на неї виявиться елементарною, адже вони мало не кожного дня на неї натикаються.
Мова йде про довготривалу стоянку вагонів-порожняків на залізничних коліях біля вокзалу. Вони перешкоджають нормальному рухові людей, які мають сміливість подолати цей, так званий, бар`єр між «глухоманню» і «цивілізацією». Для того, щоб потрапити «по той бік барикади” (тобто «у місто»), мешканці-пішоходи «завокзальних» вулиць мусять докладати чимало зусиль. Варіантів руху небагато: або обходити вагони наприкінці вулиці (а це - чимала відстань), або, ризикуючи своїм життям, скорочувати шлях у зовсім небезпечний, але такий традиційний для пирятинців спосіб: пролазити під вагонами.
Що стосується пішохідного мосту над залізничними коліями, який, у принципі, й повинен забезпечувати право пішоходів на безпечний рух, то часто він знаходиться, м`яко кажучи, у не дуже придатному для користування стані і його вигляд особливої впевненості не вселяє. У теплу та суху пору року лякає, передусім, відсутність металевих секцій, які час від часу знімають «мисливці» за легкою наживою. Взимку ж ситуація з року в рік стає ще більш катастрофічною. Якщо ви - звичайна людина без каскадерських здібностей, то, піднявшись на декілька сходинок вгору, у вас є унікальна можливість відчути на собі всі привілеї цієї екстремальної професії і, не дай, Боже, - разом з усіма наслідками. Сходи (точніше, місце, де вони, у принципі, повинні бути) майже непомітні під товстим шаром снігу, який поступово до кінця зими перетворюється на кригу і втриматися на ногах завдання - не з легких. Тому надії перейти цей міст без травм із кожним кроком стає все менше.
Складається враження, що за цією спорудою давно ніхто не слідкує, відповідальності за її стан не несе і, як наслідок, виправляти занедбаність - охочих немає. Керівництво вокзалу вочевидь не вважає за потрібне «піти назустріч» пирятинцям і хоча б роз`єднати вагони, цим самим звільнивши місце для проходу, якщо вже міст знаходиться у такому жахливому стані. Прикриваючись інструкцією, згідно якої ходіння по коліях заборонено, вони забувають, чи краще сказати, нехтують людськими нормами. Виходить так, якщо є інструкція, то в порівнянні з нею потреби і прохання людей нічого не варті. Але що в цій ситуації робити людям похилого віку, які через відсутність транспорту і так обмежені у своїх можливостях? Як краще чинити їм: лізти під вагонами чи, ризикуючи, звернути собі в`язи, спробувати піднятися на міст? Це ж саме стосується і школярів, яким щодня доводиться долати цей шлях і змушувати хвилюватися батьків через те, чи благополучно дійдуть до школи їхні чада.
Отож, питання: як безпечно дістатися до центру міста жителям периферійного «Завокзалля», - залишається відкритим…
