може так і треба»
Т. Шевченко
«ЕХО» розмістило політрекламу під заголовком: «Аграрні зміни — нові надії». Зверніть увагу на символічність заголовку. Потім посвячені з нас же і глузуватимуть. Архітектор перебудови говорив: «Перестройка — это неизведанная дорога, товарищи..». Пішли, як за Сусаніним. Тепер з нас же в ЗМІ і насміхаються, мовляв, вас же відкрито попереджали.
Але про «нові надії». Надії мають одну неприємну властивість — не збуватися. Особливо, коли вони нічим не обґрунтовані, крім безглуздої тези «так у всьому світі», або кимось навіяні. Колись у всьому світі вважали, що земля плоска, потім з’ясувалося, що кругла. Коли ж надії кимось навіяні, то на них «безголові» мрійники і спрацюють. Хіба мало знає старше покоління про так звані надії?
Хочеться нам зажити по-людськи, але замість наведення ладу у власному домі ми вперто продовжуємо жити надіями та чужими порадами, і вперто обирати у владу одних і тих самих, ще й нічого від них не вимагаючи.
У статті пишеться: «Людей цікавить, чи стануть вони нарешті власниками своєї землі?». Стоп! А хіба зараз не люди є власниками? Видали ж селянам папірці з печатками. Чи селяни не люди, а якісь ізгої? Вони що, повинні обміняти папірці з печатками на папірці з портретами? І, навіть не усвідомлюючи того, вже назавжди розпрощатися з землею, на якій народилися і виросли. Волали ще в 1991 році: «Землю тим, хто на ній працює!» Що, не тим її надали, то проміжний етап був?
Далі пояснюється: «Тільки вирішивши питання з земельним мораторієм, влада матиме шанс на підтримку селян». Зверніть увагу: «матиме шанс». А шанс — це лише шанс, так як і надія. Ви, панове «елітмени», не заманюйте народ якимись шансами, не винаходьте компенсацій, індексацій і дотацій, а надайте селянину довгостроковий безвідсотковий кредит, і не під заставу, як вам мріється. Ще Маркс пояснював: «Іпотека є засіб обезземелення селян». Приберіть шахраїв-посередників. І через 2 роки села не впізнаєте. Слабо? Щоб так питання ніхто не ставив, знищили і АПБ «Україна», який, думаю, міг кредитувати та викупляти землю у державну власність у тих селян, яким конче потрібні гроші. Не село нашу «еліту» цікавить. Створюють різні «шоу-шопінги» з гречкою, борошном і т. п., підштовхуючи до висновку: не буде толку поки землю не спродаємо.
Опублікуйте обсяги сільгоспвиробництва 30 років тому, коли земля була державна, і зараз. Гречки збирали тоді разів у десять більше, молока доїли у сто разів більше. Передбачаю обурення «патріодемократів»: «Тоді не можна було гречки купити». Вибачайте, ми ж про різні речі сперечаємося, я про обсяги виробництва, а ви мені про розподіл. Встановили б ціну на гречку карбованців п’ять і вона вільно б лежала у магазинах.
Боролися ми проти будівництва «курника», а тепер у нас уже ніхто і не запитуватиме. І не вірте, люди добрі, байкам, що власник буде про землю та про вас турбуватися. Власника взагалі нічого, крім постійно зростаючої ренти, не цікавитиме. Ви його і знати не будете, як зараз не знаєте, хто володіє, наприклад, цукровим заводом. Ще в 1865 році, Ф. М. Достоєвський словами одного із героїв пояснював: «… Когда… земля будет у привлеченных иностранных компаний в руках, тогда, значит, можно какую угодно цену за аренду назначить. Стало быть, мужик будет работать уже втрое, из-за одного насущного хлеба… Значит он …, будет покорен, прилежен, и втрое за ту же цену выработает.» Не віриться? Думаєте, розумніші Достоєвського? Скоро побачимо.
Пишуть: «Не варто боятися того, що всі землі одразу перейдуть у власність іноземців». Запам’ятаємо слово: «одразу». Виходить, через якийсь час таки перейдуть. Заспокоюють: закон забороняє купівлю землі іноземними громадянами. Та будьте ж нормальними, люди. По-перше — в українців немає грошей, по-друге — іноземному громадянину нічого не варто знайти родича чи підставного українця для оборудки, і по-третє — така заборона передбачена лише при першій продажі землі.
Не одне покоління у різні часи проливало кров за нашу землю, мільйони життів втрачено, і що, все «по пір’ю»? Чому ж «еліта» мов у рот води набрала, злякалася, чи продалася, хоч як це і не сподобається багатьом, чи такі патріоти? Ну як у воду Шевченко дивився, пишучи: «Розбрелися та й забули волю рятувати…» А де позиція громадських організацій, депутатів, де ветеранські організації? За що однополчани лежать в сирій землі? Запитаєте: що робити? Говорять, що цар на відомій праці Чернишевського написав: «Як що? Руду копати».
Я ж пропоную прийняти на сесії звернення з вимогою продовження мораторію на продаж землі і винесення питання на референдум. «Єдиним джерелом влади в Україні є народ», — так записано у Основному законі. Побажає народ продати Вітчизну, ну що ж, туди йому і дорога, хоч як це і не цинічно звучить. Де ж націоналісти, комуністи, соціалісти, «сердечні» «опозиціонери»? Виносьте питання на сесію райради, на поіменне голосування. Результати — в музей. Нащадки повинні знати своїх «героїв». Готується безпрецедентна афера нового тисячоліття, перед якою ніщо і пенсійна, і податкова реформи, а всі мовчать. Чого в депутати пнулись? В Конституції поки що записано, в статті 13: «Земля, її надра,..є об’єктами права власності українського народу».
Одурманення українців іде все активніше і агресивніше. 9 березня на УТ-1 представники так званої еліти, сидячи вже не за круглим, як раніше, а за пірамідальним столом, «вправлялися» в «розводці» українців. Аргументи шаблонні: «Вирішимо питання продажу землі, станемо розвинутими. У всьому світі земля — товар». І ніхто не заперечить: «Та товар вона, заспокойтеся, «знавці» економіки. Якби не товар, то і не крутилися б круг неї хитромудрі». Тільки цей товар повинен бути у власності селян або держави, а рента — йти до держбюджету чи на розвиток аграрного сектора. Але ж не заперечиш у телевізор. У той же самий час на «Інтері» сперечалися про інше, про нетрадиційну орієнтацію. І, о диво, ті самі до сміху шаблонні аргументи. Записав дослівно: «Весь християнський світ підтримує гомосексуальні стосунки. Країни, де легалізовані одностатеві шлюби, є процвітаючими». Он де, виходить, собака зарита. Так що, панове, є ще один шанс. Облиште землю у спокої. Кому свербить все спродати, краще міняйте орієнтацію і з’явиться «надія». Крім того, дурнів, запроданців і «нетрадиційних» ще наробити можна. В українців це добре виходить. А земля, за влучним виразом М. Твена, більше не виробляється. Збережемо її для нащадків, аби вони не тужили по-шевченківськи: «Степи мої запродані…»
