«Відкритість місцевої влади як фактор демократизації суспільства»

Чотири години без перерви під такою назвою тривав у Кобеляках «круглий стіл», що відбувся з ініціативи Полтавського обласного медіа-клубу в рамках проекту цієї громадської правозахисної організації, підтриманого Міжнародним фондом «Відродженням». Ідею заходу підтримали Кобеляцька РДА, райрада та міськрада. На запрошення взяти участь у розмові про актуальні проблеми Кобеляччини відгукнулися керівники районних та міських галузевих служб, міліції, депутати міської, районної та обласної рад, активісти осередків політичних партій і громадських організацій, журналісти, небайдужі жителі – усього 60 чоловік.
Це вже, до речі, четвертий «круглий стіл», що його проводить медіа-клуб. Раніше вони відбулися у Лубнах, Миргороді та Лохвиці.
Запрошення отримали і прокурор Кобеляцького району Олег Панченко та голова районного суду Наталія Рожкова, але не з’явилися і про причини відсутності не повідомили. Служителька Феміди, коли я зателефонувала їй і попросила прийняти факс-запрошення, дізнавшись, хто на тому кінці дроту (а ми знайомі років з 12-ть, і вона так любить журналістів, які проводять розслідування, що тоді довелося звертатися зі скаргою на її поведінку до дисциплінарно-кваліфікаційної комісії), сказала, що факс не працює. Я одразу ж перетелефонувала у канцелярію суду, де мені повідомили, що проблеми прийняти факс немає, апарат працює, але стоїть він у... кабінеті голови суду. Довелося передавати на приймальню райради й просити віднести запрошення Н.Рожковій.
Певно, й прокурор знав, що громадськість аж ніяк не співатиме йому дифирамби й побоявся прийти чи делегувати когось.
На «круглому столі» вдалося розглянути усього три злободенні питання, адже обговорення кожного було і бурхливим, і відвертим, емоційним.
Перше – стан виконання Постанови Кабміну про отримання громадянами безкоштовних державних актів на земельні ділянки. Як доповів голова райдержадміністрації Олег Решетило, у районі такі заяви подали близько 3000 громадян, з них 139 осіб уже отримали документ, що посвідчує право власності.
Місцеві жителі, зокрема, обурювалися тим, що приватні підприємці на єдиному податку, які отримали ліцензії на виготовлення землевпорядної документації, луплять грубі гроші, до 1,5 року тримають документи, але кінцевого продукту не видають. Якби цим займалася аналогічна комунальна структура, висловив пропозицію кобеляцький міський голова Олександр Ісип, то і спитати за якість роботи з неї було б легше, і кошти б у місцевий бюджет надходили. Слушна думка. Та було б ще краще, якби міська й районна влада та й спромоглися її реалізувати.
Учасники зустрічі заторкнули й тему якості надання медичних послуг та вакцинації. Заступник головного лікаря Кобеляцької ЦРЛ Любов Коломієць поінформувала про те, що грипу в районі, на щастя, у листопаді не було. Але медики не мають ілюзій стосовно того, чи обійдеться під час другої та третьої його хвилі. Адже люди налякані інформацією ЗМІ про негативні наслідки щеплення й відмовляються їх робити собі й дітям. Не лише від грипу, а й від правцю, дифтерії, поліомієліту тощо. Присутні були здивовані тим, що, виявляється, лише 2% лікарів району мають щеплення від грипу, тож про приклад для населення мови немає. Стверждують, що одна з причин цього те, що не кожен медик може зі своєї скромної зарплатні виділити 100 гривень на вакцину.
Надзвичайно сумну історію розповів житель райцентру Олександр Андрейко. У 10-річному віці його син став жертвою «лікарської помилки» і тепер має інвалідність. Батько намагається притягти лікарів до відповідальності й стягнути моральну шкоду, але поки що не може побороти корпоративну солідарність людей у білих халатах у гіршому її розумінні та добитися справедливої сатисфакції за моральні й матеріальні страждання. За 6 років відбулося 148 судових засідань, і кінця тій Голгофі не видно. Сльози наверталися, коли згорьований батько розповідав про свої поневіряння в пошуках правди в медичних установах, прокуратурі та судах.
Найрезонанснішим було обговорення теми дотримання прав людини у міліції, хоча, як і раніше, воно часто виходило за межі питання – у суміжні галузі. Заступник начальника Кобеляцького РВВС Юрій Стеценко повідомив, що фактів катувань чи фальшування кримінальних справ за результатами перевірок прокуратури не виявлено. І отут він мав можливість почути, наскільки, м’яко кажучи, розходяться оцінки роботи стражів порядку з боку прокуратури та з боку депутатів, підприємців, пересічних жителів району. Дзвонять у міліцію, що двоє недавніх зеків силою повели дівчину на хутор, де оселилися в одній з порожніх хат, але правоохоронці й не думали приїжджати й хапати гвалтівників. Багато людей, що мають у селах батьківські хати як дачі, приїхавши навесні, знаходять лише фундаменти. Але міліціянти, що, певно, мають спільний бізнес з негідниками, кваліфікують злочин не як «умисне руйнування майна», а як «розкрадання будматеріалів», відтак злочинці відбуваються легким переляком. Такий же спільний бізнес і на металоломі, і на наркотиках. У результаті справжні злочинці на волі, а невинні люди роками мучаться в тюрмі за чужу провину, бо на інші способи розкриття злочинів, окрім тортур, залякування й шантажу, вони не здатні, такий рівень професіоналізму. А то й справжнім мародерством займаються: померла самотня бабуся, так міліціонери підігнали машину й вивезли з квартири все більш-менш цінне. Навіть з кімнати речових доказів РВВС (!) зникають вартісні речі. Й ніхто не несе за це ніякої відповідальності. А потурають цьому «беспределу» начальники – і райвідділів міліції, і вище... І люди про це вже не хочуть мовчати, а кажуть на повний голос!!!
Стільки розповідали страшних випадків з документами в руках, що стало моторошно, у що перетворилася міліція за роки незалежності, в якій державі ми живемо, наскільки проста людина беззахисна перед тупим, безсовісним і брутальним «ментом» (прошу вибачення у тих правооохоронців, які з честю виконують свій обов’язок, хочеться вірити, що таких більше)!
Втім, міліцейський безбаш процвітає тому, що існує, як казали в сталінські часи, «смычка» з прокуратурою та судами. Шеф-редактор обласної газети «Полтавська думка», народний депутат ІІІ-го скликання Олександр Кулик, розповів, як він другий рік поспіль проводить журналістське розслідування вбивства трьох молодих дівчат з Кобеляк, яке намагаються видати за нещасний випадок. Як познущалися над нещасними батьками, що втратили доньок, судді районного суду Голубенко і Тесленко. Щодо останньої, то присутні розповідали просто жахливі речі й вимагали від районної ради направити у парламент звернення про неприпустимість безстрокового призначення її суддею, що має відбутися 25 грудня ц.р. До речі, також люди вимагали від депутатського корпусу клопотання до головного міліціонера області та міністра внутрішніх справ про звільнення з посади начальника РВВС А.Гриценка.
Голубенко й Тесленко засудили умовно непричетну до вбивства трьох дівчат людину й не думаючи садити на лаву підсудних справжніх вбивць (кажуть, це були високі міліцейські чини, що «по-дорослому» розважалися на базі відпочинку). Після численних скарг батьків за нововиявленими обставинами, кримінальна справа потрапила до судді Кобеляцького районного суду Володимира Зацеркляного. Кобеляцькому району повезло, що в суді є хоча один непродажний суддя! Він повернув справу на додаткове розслідування, розписавши в 30 пунктах, які недоліки слідства треба усунути. Але ні районному прокурору, ні слідчому РВВС ті вказівки ні до чого, півроку не виконуються, бо є, з усього видно, завдання справу «поховати».
Півгодинний виступ судді В.Зацеркляного мав ефект бомби, що розірвалася. Нібито й маємо достатнє уявлення, наскільки корумпованою є правоохоронна система України. Але коли такі одкровення звучать з уст судді, волосся на голові підіймається. Пригадуєте, як здригнулася країна від зізнань судді-колядника Зварича?!
Не всім чиновникам сподобалася гірка правда, тож до кінця «круглого столу» з перших осіб досидів лише голова районної ради Володимир Жуков.
Змістовними були виступи помічника міністра внутрішніх справ із захисту прав людини у Полтавській області Антоніни Стучилової, голови полтавського центру «Родинний дім» Лідії Сафронової, священника Дмитра Кулічковського, відставних правоохоронців Анатолія Ратаєва та Людмили Пряхіної, колишнього першого заступника голови УРП Миколи Андрухіна, правозахисника Леоніда Митька й багатьох інших небайдужих і патріотичних людей.
Чимало кобеляччан, прощаючись, дякували за організацію заходу, де відбулася така гостра, але принципова й відверта розмова. Без допомоги обласних громадських організацій вона була б просто неможливою, бо районна й міська влада з власної ініціативи ніколи не збиратиме широкий загал, аби почути критику на свою адресу. У місцевих же ГО для цього часто не вистачає авторитету й організаційної потуги. Безперечно, він був цікавим і корисним усім, хто взяв у ньому участь.
Чи дізнаються жителі району про те, що насправді відбулося на заході, залежить від місцевої преси – комунального «Колоса», районного радіо і незалежного міжрайонного тижневика «Ехо Кобеляк», на адресу яких теж були висловлені критичні, але толерантні зауваження.

Логін:
Пароль:
запам'ятати