Спочатку мільйон, можливо, і не хотіли закопувати. Його планували витратити на будівництво у Новосанжарському районі нового полігону для твердих побутових відходів. Тоді ця справа видавалася потрібною і перспективною, тому депутати обласної ради не пошкодували на неї аж мільйона гривень. Гроші чималі, але ж і план був грандіозним. Адже після побудови полігону Нові Санжари надовго вирішили б проблему із сміттям. На новому полігоні його б не просто зсипали на купу, а ще б сортували і навіть переробляли. Задумка була безумовно гарною. А от із втіленням її у життя якось не склалося.
Полігон довго не могли добудувати. Спочатку не було грошей, потім гроші були, але заважали інші обставини. Нарешті півтора роки тому полігон нібито добудували. І навіть урочисто відкрили. Лишалося очікувати, що за якийсь тиждень (ну нехай місяць) на полігон заїде перша машина зі сміттям. Але минув місяць, потім ще один, потім півроку, рік, півтора. А полігон продовжував стояти порожнім і потихеньку заростав бур’яном. Об’єкт, на який витратили мільйон гривень, півтора роки (!) ніяк не використовувався. Ви уявіть собі таку неймовірну, на перший погляд, картину: хтось не дуже ощадливий закопав у землю мільйон гривень і на півтора роки забув про них. Крізь купюри вже проросло коріння бур’яну, портрети видатних діячів на грошових знаках розпливлися і потьмяніли. Час іде, а мільйон лежить — усіма забутий і нікому не потрібний… Ви скажете, що такого не буває? Що у реальному житті ніхто грошей у землю не закопує? Можемо посперечатися. Своїх власних ніхто не закопує. А ось гроші державні, бюджетні дуже навіть можна прикопати. Країна у нас багата — навзамін закопаному мільйону завжди знайдеться новий. А доки мільйон лежатиме у землі, у країні, дивись, і влада зміниться. І тоді спитати буде вже ні з кого. Адже закопали мільйон «старі» — їх вже нема, вони не при владі, а з «нових» теж нібито не спитаєш — вони б і раді викопати, та не знають, з якого боку копати.
Це все, як ви розумієте, приказка. Казка буде попереду. Отже, щоб дізнатись про долю закопаного мільйона (читай — незапущеного полігону), ми спочатку зв’язалися із Михайлом Заріцьким — Зачепилівським сільським головою. Саме він повинен був взяти новозбудований об’єкт на баланс сільської ради і розпочати його експлуатацію. Але щось Михайлу Андрійовичу завадило зробити це півтора роки тому. Заважає і зараз.
— Цей об’єкт просто не готовий до експлуатації, — пояснив у розмові з журналістом сільський голова. — По-перше, проблема із дорогою, яка веде до полігону. Вона проходить по землях держлісгоспу, і для того, щоб передати її разом і з полігоном на баланс сільської ради, треба вилучити її із цих земель. По-друге, для повноцінної експлуатації полігону потрібне проведення лінії електропередач, яку за проектом чомусь не провели. По-третє, на полігоні потрібні технічні засоби: новий потужний бульдозер та прес для сміття. Без них використання полігону буде нераціональним. А взагалі, зараз по цьому об’єкту проводить перевірку обласне управління СБУ на предмет нецільового використання коштів при будівництві. Так, наприклад, облаштування дороги протяжністю усього 1300 м обійшлося у 561 тисячу гривень. При цьому на весь об’єкт витратили близько 1 мільйона гривень.
Зв’язалися ми із головою Новосанжарської райдержадміністрації Сергієм Шовкоплясом. Він ситуацією навколо полігону занепокоєний, але безвихідною її не вважає.
— Місяць тому було засідання комісії саме по цьому об’єкту. Тоді перший заступник голови облдержадміністрації Віктор Животенко дав ряд доручень, зокрема і обласному управлінню капітального будівництва, стосовно доведення об’єкту до стану готовності, — розповів Сергій Шовкопляс. — У тих дорученнях якраз і прописані проведення лінії електропередач, забезпечення технічними засобами: пресом та бульдозером. Власне, як тільки буде готова документація на під’їзну дорогу, можна вже буде везти на полігон сміття. Але це буде не державницький підхід. Адже без сортування, без переробки ми просто за 5–6 років заб’ємо цей полігон сміттям. І що тоді буде далі? Я гадаю, якщо це питання взяв на контроль перший заступник губернатора, то воно незабаром зрушиться з мертвої точки і буде розв’язане.
Що ж, можна розділити оптимізм голови райдержадміністрації. А можна знову за журналістською звичкою пуститися у роздуми. А може, цей полігон нікому і не був потрібен? Адже півтора роки без нього якось обходились. Так, увесь цей час возили сміття на старе зачепилівське сміттєзвалище, яке начебто і не пристосоване, і давно вийшло за встановлені під нього межі. Але ж возили? І (не дай, Боже, звичайно) якщо полігон іще півтора роки не введуть в експлуатацію, то теж так само возитимуть. З цього випливає така собі каверзна думка: «А можливо, цьому закопаному мільйонові можна було знайти краще застосування?». Наприклад, на цей мільйон можна було б придбати десяток квартир молодим сім’ям. Або вилікувати кільканадцятьох хворих дітей, яким батьки змушені прохати (і не отримувати) кошти на лікування. Або закупити на цей мільйон донорської крові, якої і у нашій області, і у країні загалом катастрофічно не вистачає, і потім з її допомогою врятувати комусь життя. Та хіба мало є дійсно важливих і вартісних справ, на які можна було б витратити мільйон гривень. Але не закопувати у землю. І тому дуже хочеться звернутися до дядечок депутатів, які одним підйомом руки виділяють гроші на усі ці полігони, реконструкції, добудови та капремонти: «Дядечки депутати, не закопуйте, будь ласка, ці мільйони! Віддайте їх краще людям — вони їм дійсно знадобляться!».
