Читайте також:
Голод, про який вони не знають
Проведення цієї виставки стало в навчальному закладі вже традицією. Працюючи над своїми презентаціями, учні немов би повертаються у ті далекі 30‑ті роки та намагаються усвідомити страшну реальність, з якою довелося зіткнутися їх дідам та прадідам. Водночас, школярі вчаться втілювати свої художні задуми у конкретні поставлені рамки. Принаймні, так напевно планували її організатори.
— Ми влаштовуємо подібну виставку вже втретє, — розповідає Тетяна Селюк, педагог-організатор Новосанжарського НВК. — Діти беруть активну участь у створенні композицій і намагаються розкрити у них таку непросту тему голодомору.
Що ж більшості авторів виставкових композицій це вдалося. За допомогою найрізноманітніших засобів, вони розкрили найголовнішу думку: на українській землі був голод від якого помирали люди — чоловіки, жінки, маленькі діти. І помирали ці люди не від неврожаю, а від нелюдського експерименту інших «людей», якщо їх можна так назвати. Серед виставок можна було побачити і макет спорожнілого, вимерлого села, і скорботу матір, яка оплакує могилу своєї дитини під величезним чорним хрестом, і спустошене вигоріле поле поруч із зеленим, повноколосим ланом. Біля однієї з презентацій на листі паперу величезними літерами учні написали слова, які надзвичайно важко прийняти та усвідомити: «Великий голод 1932–1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей». Хто? Який нелюд зміг приректи таку кількість українців на страшну голодну смерть?! Про це журналіст «ЕХО» і запитав юних авторів композицій. І почув натомість досить неоднозначні відповіді…
— В один момент нічого не стало, — пояснює учениця 8‑Г Аня Писаренко. — А голод влаштували… німецькі фашисти. Наша композиція нагадує про тих дітей, які загинули голодною смертю, а могли б іще жити.
— Я думаю, що це було через владу, — розповідає Анастасія Брюкова з 11‑Б. — Одні забирали хліб, інші роздавали. За тих, хто роздавав, люди і голосували.
— Голод був влаштований штучно, — повідомив Максим Бочинський, учень 11‑А, — комусь це було вигідно.
Юлія Винник з 10‑А знала, що у людей забирали хліб та останні кошти, але от, що за люди це робили — невідомо. Жоден з учнів не згадав більшовиків чи радянську владу. Одна дівчинка, щоправда, пригадала, що влаштував голодомор «чи то Ленін, чи то Сталін», але остаточно певною не була. Ось так, наші діти, які створюють чудові образні композиції, насправді майже нічого не знають про голодомор, якому присвячена виставка. Можливо, журналіст запитував не тих дітей? Цілком, можливо. Але чомусь переконаний, що аналогічні відповіді міг отримати і від інших ровесників моїх співрозмовників. Напевно, їм просто нецікава ця тема — от вони її і не сприймають. І справа тут навіть не у поганій роботі педагогів, чи недостатньому вихованню з боку батьків. А скоріше за все — у часі. У невблаганному часі, який відміряв із часу страшного голодомору сім з половиною десятиліть. А це — кілька людських поколінь. І вже серед живих — лише одиниці тих, хто пережив цей нелюдський експеримент над Україною та українцями. А якщо немає бабусі чи дідуся, які могли б розповісти про те страхіття, то для сучасної молоді голодомор стає страшною і нецікавою казкою…
4 грудня 2009, 10:45 | Нові Cанжари | Культура та освіта
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
