Ольга Потайчук народилася 3 вересня 1954 року у мальовничому селі Мартиновичі Поліського району Київської області у багатодітній родині. Захоплення вишивкою прийшло до неї ще у дитинстві, коли вона, наймолодша із шести сестер, спостерігала, як майстерно працює голкою мама та старші сестрички. Відтоді захопилася цим диво-мистецтвом. Любов до цієї справи пронесла через усе життя. Здається, що усе, до чого торкаються руки майстрині, перетворюється на витвір мистецтва. У творчому доробку Ольги Василівни картини, вишиті рушники, серветки, які прикрашають і оселю майстрині, і оселі її рідних та близьких. Улюблену справу продовжують доньки та внуки Ольги Василівни, які теж залюбки беруться за голку, аби під умілими руками оживав дивосвіт вишиванок.
Талановита рукодільниця, здатна своїми руками створити справжні шедеври, – Надія Антоненко. Народилася вона у селі Зелена Поляна Поліського району на Київщині у 1960 році. У родині було троє дітей. Дитинство Надії Миколаївни було тяжким – дівчинка зростала без батька, з восьми років допомагала мамі на фермі доїти корів. Саме там, у маминої співробітниці, вперше дівчина побачила вишивку, а прийшовши додому, попросила у своєї бабусі, аби та навчила і її творити це диво. Старенька дала їй шмат домотканого полотна та чорні нитки і показала як вишивати хрестиком. Відтоді, коли мама давала дівчинці якісь 10-15 копійок на пиріжок, вона відкладала їх, а потім купувала «вибиті» на полотні картинки і нитки. А коли сідала за вишивання, то забувала про те, що треба іти на ферму, доїти корів, за що «отримувала на горіхи»…
Найбільше любить Надія Миколаївна вишивати картини, хоча серед робіт майстрині є і рушники, і серветки. А вишивання для майстрині – це спосіб відпочити душею, заспокоїтися. Дивлячись на її роботи, розумієш – тільки людина зі світлою, чистою душею, добрими помислами та серцем здатна творити таку красу, такі світлі образи.
У творчому доробку вчительки-пенсіонерки Марії Майстренко вироби, яким по 25-40 років. Загалом же, цією справою жінка займається понад 50 років. За цей час вона оволоділа різними видами вишивки: простим, прямим та подвійним хрестиком, простою, художньою та косою оздоблювальною гладдю. Їй також добре знайомі різноманітні види мережок і мережива та давня українська техніка вишивки – солов’їні вічка. Чоловічі і жіночі блузи, рушники, скатертини, набори серветок, картини, доріжки – усіх цих виробів свого часу торкнулася голка вправної майстрині. Своїм досвідом Марія Іванівна під час роботи у школі ділилася із підростаючим поколінням, ведучи у школі гурток «Умілі ручки».
Квітковий розмай барв – у кожному вишиваному виробі Катерини Онищенко, яка з семи років не розлучається зі своїми вірними супутницями – голкою та ниткою. Саме вони – чарівні інструменти, за допомогою яких на клаптеві тканини розквітає чарівний світ прекрасного. Її роботи палахкотять чарівним різноманіттям барв, а кожен її виріб – квітковий розмай, який здатен викликати щиру посмішку у кожного, хто їх бачить.
Одна із найстаріших вишивальниць у селі – Надія Шеремета. Їй – уже далеко за 80. Все життя ця людина прожила у праці: ще маленькою дівчинкою пішла допомагати у ланку матері – вибирати льон. Там, на колгоспному полі, і загартовувався характер дівчинки, там вона вчилася переборювати труднощі, боротися за своє місце під сонцем. Усього 4 роки ходила маленька Надійка до школи, далі за вчителів служили прядка і веретено. Вишивати почала у 10 років, причому вчилася це робити самотужки, дивлячись на мамині вироби. Ткати, вишивати собі сорочку – то було для дівчини свято. І робила вона це вміло, постійно вдосконалюючи свої навики, опановуючи нові техніки вишивання. Свою любов до вишивання передала доньці Ганні, внукам і навіть правнукам і зараз старенька має привід гордитися виробами своїх учнів.
Марія Антонян нині – на заслуженому відпочинку. Чиста душею, добра вдачею, приємна співрозмовниця – саме такі відгуки односельців про цю жінку. А ще – прекрасна господиня, яка і чоловічу роботу здатна з честю виконати, і жіночі справи – приготувати щось смачненьке для близьких, вишивати, - робить справно. Життя не балувало цю жінку, усього довелося зазнати на життєвому шляху. Виростила і виховала жінка чотирьох доньок і двох синів.
Вишивати полюбляє з дитинства. Перші навики набула, спостерігаючи, як вишивають дорослі, а далі і сама справно навчилася це робити. Вишиває і хрестиком, і гладдю. Своє вміння передала усім донькам.
Ким би не працювала українська жінка, чим би не займалася у житті – була фотомоделлю чи простою колгоспницею-дояркою, - вона завжди залишається жінкою. Саме це прикладом усього свого життя доводить ще одна майстриня – Марія Якуненко. Її трудовий стаж - робота майстром машинного доїння. Працювала важко і наполегливо. А у перервах робила чисто жіночу справу – вишивала. Більше всього полюбляє вишивати краєвиди, адже саме так згадує, подумки переноситься на рідне Полісся. З її вишивок на нас дивляться і лісовий Ох, і чарівна Мавка, тут – і річка Уж, і предковічний щедрий ліс, і колгоспне поле з наливними колосками… У кожному виробі Марії Григорівни відчувається, що у нього вкладено часточку душі, душі чистої та світлої…
Усі ці жінки – різні. Кожна зі своїм особливим складом характеру, своєю долею і власним поглядом на життя. Але у той же час усі вони мають одну спільну рису – любов до прекрасного і здатність втілити її у художніх образах, за допомогою голки та нитки, які у їхніх умілих руках стають чудодійними…
За матеріалами, підготовленими пошуковим загоном «Полісяночка» Новомартиновицької школи
