Розповісти про кожного з учасників гурту та про творчість групи «City Fires» я попросила лідера гурту, гітариста та вокаліста Славіка. Не тому що мені не хотілося думати і робити свої висновки, а для того, щоб відчути дух колективу, ставлення лідера до людей, які є його однодумцями та товаришами. Адже тільки зі схожими поглядами на рок-культуру та музику в цілому можлива злагода у гурті.
Ось вона думка Славіка про інших. Сподіваюся після цього його «одногрупники» не образяться, що я не запитала їх самих;)
— Почнемо з Лєри — барабанщиці. У цьому році вона закінчує комерційний технікум, — розповідає лідер гурту. — На барабанах грає всього рік. Вона весела й енергійна. Лєра — самоучка, хоча їй допомагають пізнавати цю справу друзі. Вона хватає усе, як кажуть, «на льоту», також трохи грає на гітарі та піаніно. Дівчина наймолодша у групі, але, як вважають всі учасники, дуже талановита і перспективна.
Ігор (соло-гітара) заняття музикою поєднує з викладанням у школі англійської мови. Я вважаю його самородком, бо професійно ніде не навчався музиці, але має досвід гри на гітарі років десять. Він добре володіє інструментом. Ігор дуже полюбляє переймати досвід всесвітньовідомих гітаристів. Він може бездоганно підібрати партії і віртуозно їх виконати. До нас у групу прийшов нещодавно. Ми випадково зустрілися взимку у нас на Огнівці на ринку. Хоча й давно знайомі, але останнім часом бачилися рідко. Ігор знав, що у нас є група, але не вистачає соло-гітариста. Після тієї доленосної зустрічі соло-гітарист у нас і з’явився. Він мав досвід сценічних виступів (грав до того у групі «Варіант»).
Андрій — клавішник — це унікальна особистість. Він найскромніший серед нас. Також не закінчував спеціальних музичних закладів, але займався з викладачем, бездоганно знає нотну грамоту. Андрій вчиться у інституті зв’язку. Його захоплення - комп’ютери. Можна сказати більше - він хакер, але хороший (посміхається). Тільки у благородних цілях використовує свої вміння, може «зламати» потрібну програму. Як людина – він дуже добродушний, готовий прийти на допомогу. Саме з Андрієм ми й розпочали створювати наш гурт. Спочатку він грав на піаніно, а я став учитися грати на гітарі. Ми живемо в одному під’їзді, тому часто репетируємо разом, аналізуємо як власні композиції, так і композиції інших всесвітньовідомих гуртів. Це й допомагає розвиватися професійно.
Катя — вокал, гітара — єдиний учасник нашого гурту з спеціальною освітою. Вона закінчила музичну школу по класу гітари та бандури, але навички гри на останній поки що не застосовує. Її душа рветься до року. Вона зараз співає ще й у хорі «Калина», навчається у педагогічному універі на філологічному факультеті.
Ну, і залишився я. Але не скромно буде перераховувати власні достоїнства (посміхається). Я краще розповів вам, як саме ми з Андрієм створили цей гурт. Виходили на подвір’я, грали на лавках. Одного вечора повз нашу компанію проходила Катя (вона сестра мого хорошого друга). Підійшла. Як вона полюбляє говорити, «якась невідома сила до вас потягнула». Почала з нами грати — і їй сподобалося. Так все й почалося.
— Вже коли були утрьох вважали себе гуртом?
— Ми просто грали і з’явилася мрія продовжувати почату справу, створити гурт, з ударними, з електроінструментами.
Хоча електрики тоді не було — грали в акустиці. Інколи виступали в пед. універі, в аграрній академії. Одного разу більше двох годин грали в інституті зв’язку – там давали концерт справді наживо (посміхається). Мікрофонів не було, потрібно було все зображувати голосами.
Потім до нашої компанії приєдналася Лера, а останнім прийшов Ігор. Це саме той склад, який мені мріявся. Я вважаю, що у групі достатньо п’яти музикантів. Інакше буде каша. Отакий варіант – дві електрогітари, синтезатор, ударні, бас-гітара - для мене ідеальний. У нас є Андрюха з медіа-клавіатурою, що може відтворювати звучання різних інструментів. У нього свої секрети – він грає через ноутбук, в якому є програма, де записані кращі оркестри. Він майстерно вплітає ці звучання у наші пісні.
— А розпочалося все…
— Почалося все влітку 2008 року, — перебиває мене Славік. — Я почав писати музику і слова. Нічого було робити вечорами – у футбол набігаюся, все тіло болить. Тільки й залишалося - вірші писати (посміхається). Остаточне аранжування робимо всі разом – кожний додає свою «сколюючу» партію. Я даю основну гармонію і текст, а група допомагає потім все це втілити. У майбутньому плануємо підключати до творчості й Ігоря – гітариста, адже він пише непогану музику. Будемо і його пісні виконувати.
— Всі гурти вже позареєстровувалися у мережі «Вконтакті», ви підпали під цей масовий спосіб популяризації своєї творчості серед сучасної молоді?
— У «Контакті» нашої групи немає , тому що маємо тільки один студійний запис. Але й того ми не знайшли, довелося переробити наново. Виставляти людям те, що вони не почують на концертах не хотілося б. Треба зробити хоча б 3-4 записи, над якими ми нині активно працюємо. Для концертів вже напрацювали репертуар із 7 пісень.
— То ж на фестивалі тоді гайда!
— На жаль, не потрапили на фестиваль «Еко-Лель», бо у мене з датою його проведення якраз співпадав екзамен (навчаюсь на п’ятому курсі історичного факультету пед. універу). Музиці потрібно віддаватися повністю, а інколи прості життєві ситуації заважають. Нам не вистачає того часу, що є у професіоналів, які займаються лише музикою.
Зараз ми вважаємо, що ще рано подавати заявки на різні фестивалі. Впевнені, що необхідно ще багато репетирувати, удосконалюватися і пізнавати незвідане, щоб здивувати слухачів чимось яскравим і неординарним.
— На концерти інших груп ходите?
— Музиканти самі рідко приходять на концерти. Сам вже скільки граєш, що спрацьовує логіка – краще самому позайматися, аніж йти слухати інших. Але це не спрацьовує, коли приїздить ДДТ, чи «Океан Ельзи»…
До речі, у Полтаві, та й загалом в Україні, мало груп, що представляють якісний музичний продукт. Основна проблема – коли грають — не «качає». А чому? Та тому, що не знають законів музики. Там є свої нюанси. Ось ми, наприклад, мріємо досягти, хоча б частково, рівня групи «System Of A Down».
Аналізуємо їх музику, їх секрети, розуміємо, чому на концертах під пісню «Bounce», десятки тисяч людей стрибають, як м’ячики, одночасно в одному ритмі. Ось до якого ефекту треба прагнути! Ми вже знаємо їх закони, але не використовуємо в своїх виступах, тому що принципово не крадемо чуже.
— Мабуть весело у вас на репетиціях?
— Коли йдеш на репетицію – залишаєш всі свої проблеми за дверима зали. Інколи репетиція важливіша за концерт. Тут ти бачиш свої недоліки, працюєш над технікою та звуком.
Лера та Ігор схильні проводити репетиції у більш жартівливому ключі, а я, в залежності від настрою, намагаюся направляти їх працювати над піснями. Катя зі мною однією думки. А Андрій в нас дуже легко піддається - що скажемо, те й буде.
— Ви вважаєте себе рок-групою. Дотримуєтеся обраного стильового направлення?
— Головне – це те, що група повинна від душі грати обраний стиль. У нас простежується направленість – мелодичний рок, прагнемо, щоб була мелодика, емоції. Бувало, коли приносив нові пісні, інші говорили, що необхідно доробити, переробити, змінити гармонію чи вокал додати.
Ми працюємо у ключі мінорних композицій, які направлені на красу, спрямовані на те, щоб люди отримували насолоду, могли розслабитися. Є й веселі, панківські теми, але до них доберемося пізніше. Наші знайомі дорікають, що нам не вистачає драйву. Будемо працювати і над цим.
— Пісні лише українською пишете?
— Ні… Пишемо і російською, і українською, і англійською. Нині більше українською, адже такий формат найбільше користується попитом. Але співати тільки українською, я думаю, це безглуздо. Треба давати людині свободу, бо її душа так влаштована. Я не за це, і не проти. Здається, все пов’язано у нас з політикою. А коли політика лізе у музику — це вже не дуже приємно.
— І наостанок, можеш сказати, чим гурт «City Fires» відрізняється від інших? У чому родзинка?
— Групу «City Fires» від інших полтавських гуртів відрізняє мелодичність музики, наявність соло кожного з музикантів та плавна зміна ритмів. Ми розуміємося на гармонії, використовуємо такі акорди, що інші музиканти просто не знають. Рок-музику підкріплюємо класичними прийомами, джазовими інтонаціями.
Ось так – скромно і зі смаком. Мені цієї інформації вистачило, щоб скласти портрет полтавської рок-групи «City Fires». Все інше скаже їхня музика…
