Автор цієї статті провела розмову з директором Кобеляцького аграрного ліцею Борисом Чичкою.
«У навчальному закладі 360 учнів, — каже Борис Борисович, — які навчаються по трьох спеціальностях: машиніст — тракторист, бухгалтер (оператор комп’ютерного набору) та кухар — кондитер, кухар — пекар. Раніше, була ще одна — швачка. Ліцей має ліцензію на цю спеціальність, та вже три роки не набираємо учнів. У минулому році виявили бажання навчатися лише троє, а групу маємо право відкривати, коли буде близько 20–25 учнів. Можливо, в зв’язку з функціонуванням на території нашого міста нової швейної фабрики, з’явиться і попит на цю професію. Серед учнів переважають жителі сільської місцевості з Кобеляцького, Решетилівського, Новосанжарського та Козельщанського районів. Приїжджають навчатися і з інших областей — Дніпропетровської та Харківської. Учні, які навчаються по спеціальності машиніст-тракторист, отримують права категорії С і В. Ще не виникало такої необхідності, щоб студенти інших спеціальностей бажали отримати права. Та це додаткові нагрузки, які не вкладаються у навчальну програму. Заключені договори з хорольським та двома полтавськими технікумами, у які після закінчення нашого ліцею, не здаючи тестування, за угодою учні поступають на навчання. Згодом, можна поступити на третій курс аграрної академії, теж поза тестуванням.
Рівень знань серед учнів різний. Є сильніші, є й слабші. У минулому році четверо закінчили ліцей з червоним дипломом та отримали медалі. У цьому році їх буде більше — у нас це близько дванадцяти. Стипендія складає 200 гривень. Її рівень може підвищуватися в залежності від знань учнів. Діти-сироти отримують її в розмірі 500 гривень.
У ліцеї працює їдальня, є одноразове та трьохразове харчування. Відповідно плата за нього складає 50 і 100 гривень. Їдальню утримує наше учбове господарство, у якого 226 гектарів орної землі та свиноферма, де вирощується 60–70 тварин у рік. Вирощена продукція реалізовується, а кошти йдуть на потреби їдальні та ремонт ліцею. Проблемним є питання про виробничі практики. Керівники підприємств не хочуть брати учнів. Згідно із законодавством, 50 % зароблених коштів відраховуються до ліцею, 50 % — учневі. Керівники не виконують цієї умови. І трактористи не мають змоги навчатися на відповідному обладнанні. Власники агрофірм бояться саджати наших учнів на сучасні енергонасичені трактори. А серед нашої техніки молодшої десяти років немає, тому по цьому профілю ми не маємо можливості надати повноцінні та якісні знання.
Проблемним також є питання про гуртожиток. Проживання в ньому є безкоштовним. Але покрівля потребує капітального ремонту, ід час дощу вода тече з п’ятого на третій поверх. Тому учні живуть лише на першому і другому поверхах».
Серед опитаних автором студентів жоден не висловив невдоволення з приводу якості навчання чи проживання.
«Я навчаюся на машиніста-тракториста, — каже Юрій. — Вибрав цю спеціальність, щоб отримати права. Далі поступати до університету не збираюсь, бо планую піти до армії. Думаю, там моя спеціальність знадобиться».
«Я теж навчаюсь по цій спеціальності, — каже Олександр, — після закінчення ліцею піду працювати. Якщо не вийде машиністом, піду слюсарем. Умови навчання і умови проживання мене влаштовують».
«Вирішила піти сюди вчитися, — каже Марина, — бо немає можливості оплачувати університет. А тут, як-не-як, безкоштовно, ще й стипендію отримую».
