В минулому році було скасовано дію міждержавного стандарту ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством» в частині гігієнічних вимог. Нині питна вода має відповідати Державним санітарним нормам та правилам «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною». Це призвело до відміни державного нагляду за якістю питної води, який здійснювали фахівці структурних підрозділів Держспоживстандарту України, повністю поклавши його на санепідемстанції. ДСанПІН регламентує вимоги до якості абсолютно всіх видів питних вод, як водопровідних та колодязних, так і бюветних та фасованих. Як наслідок, вимоги до якості питної води зросли, адже якщо раніше в ній визначали 28 показників, то нині мають контролювати за 52-ма, у 2015-му році ця цифра повинна зрости до 63-х, а у 2020-му – до 75-и показників.
Та попри те, що на папері контроль «посуворішав», на практиці проблем не поменшало, швидше навпаки. Судіть самі, деякі пункти нових санітарних норм, що стосуються визначення показників та методів випробувань, мають лише статус «рекомендованих». До того ж, у воді централізованого водопостачання (тобто у воді з-під крану) норми для вільного хлору, алюмінію, нітратів, амонію, тригалометанів, пестицидів допускаються значно вищі (для деяких показників у десятки разів), ніж для бутильованої води, хоча це показники безпеки, що суттєво впливають на здоров’я людини.
Крім того, потужності лабораторій районних СЕС не дозволяють їм контролювати питну воду не лише за 52 –ма показниками ДСанПІНу, а нерідко, навіть за 28-а ГОСТівськими показниками. На теренах Полтавщини технічна можливість провести повний спектр випробувань є лише у Науково-дослідного випробувального центру харчової продукції державного підприємства «Полтавастандартметрологія». Та якщо раніше тут періодично здійснювали випробування зразків води з кожного водозабору області, адже їх направляли сюди інспектори з державного нагляду, то зараз люди змушені самотужки привозити воду із своїх криниць чи водогонів на аналіз, аби дізнатися чи безпечно її вживати, чи можна готувати на ній дитяче харчування, пити окремим категоріям населення, зокрема, вагітним, хворим на певні недуги, породіллям тощо.
В усіх без винятку випадках, коли громадяни в приватному порядку зверталися до ДП «Полтавастандартметрологія», привезені ними зразки води не відповідали вимогам стандартів. Зокрема, складною залишається ситуація у Новосанжарському, Гадяцькому, Решетилівському, Шишацькому, Чутівському, Карлівському та деяких інших районах, де в окремих населених пунктах населення змушене пити воду із завищеним вмістом фтору, сухого залишку, хлоридів, чи «понаднормовим» залізом. Подекуди, про невідповідність життєдайної вологи «говорить» вже її зовнішній вигляд: невластивий колір, каламутність та світло-коричневий осад. Хоча в більшості випадків неякісну воду не визначиш «на глазок», реальну картину можна встановити лише завдяки проведеним аналізам. Щоб зекономити час фахівців і гроші споживача, за погодженням з останнім, в певних випадках визначають не увесь спектр, а лише окремі фізико-хімічні показники, що найбільш характерні для питної води з даного регіону.
Цікаво, що стурбованість з приводу якості води, яку вони п’ють, висловлюють не лише жителі сільської місцевості, а й мешканці міст, навіть таких благополучних в питаннях водозабезпечення, як наш обласний центр. Людей хвилює, чому раптом рідина у їхньому крані набула неприємного запаху та відтінку. Причин тому може бути декілька: від ЖЕДівського старого зношеного шматка труби, з якого осипається іржа, до новеньких китайських пластикових «водяних артерій», які сусід з низу придбав на ринку без відповідних сертифікатів і санітарних висновків, а вони або взагалі не призначені для питної води, або виготовлені з неякісного токсичного пластику всупереч санітарним нормам. Але для того, щоб боротися з подібними порушеннями, споживачеві необхідно спершу документально підтвердити, що вода, яка подається у його квартиру, має відхилення від норми.
У випадках, коли це проблема глобальна і її неможна вирішити банальною заміною труб, споживач має проконсультуватися у відповідних фахівців стосовно доцільності встановлення того чи іншого фільтру, вибору необхідної мембрани для нього, застосування певного коагулянта (очищувальної речовини) тощо. Але для того, щоб знову ж таки не бути ошуканим, необхідно спершу «озброїтися» достовірною інформацією, які саме речовини Вам необхідно нейтралізувати у воді. До речі, слід пам’ятати, що обіцянки деяких рекламних роликів та публікацій, що певний фільтр чи коагулянт зробить кришталево чистою й цілющою будь-яку воду, незалежно від її складу й рівня забрудненості, - не що інше, як міф. Універсальних засобів не існує, тож перш ніж братися за очистку води, необхідно з’ясувати від чого її потрібно очистити.
Проблема якості питної води комплексна, нерідко вона вимагає великих капіталовкладень, зокрема, на повну чи часткову реконструкцію очисних споруд на водозаборах, буріння артезіанських свердловин і таке інше. Зрозуміло, що подібні заходи – справа не одного дня. Втім, це не означає, що потрібно опустити руки і взагалі нічого не робити, тому прикро, що було зруйновано відпрацьовану систему контролю за якістю питної води раніше, ніж вдалося створити їй альтернативу. Тож і маємо, що вимоги до якості питної води стали формально «суворішими», але їх виконання ніхто в повній мірі не контролює, мало того, люди нерідко просто не володіють достовірною інформацією, яку воду вони п’ють.
