Читайте також:
Баранів бачимо. А хто козли?
9 травня 2011 року у Львові ми знову побачили отару баранів. Тільки в людській подобі. І їх не різали, а просто зіткнули лобами.
У більшості тверезомислячих людей немає сумнівів з приводу того, що у місті Лева відбулась грандіозна провокація, яка блискуче вдалася. Тепер закордонні ЗМІ, урядові та громадські організації можуть наперебій кричати про диких «хахлів», які навіть День Перемоги не можуть по-людськи відзначити. І замість того, щоб схилити голови і хоча б хвилину помовчати в знак пам’яті і шаноби до загиблих солдатів, засліплені тваринною люттю луплять один одного лобами.
Не хочеться багато говорити про участь баранів у цій провокації. З ними все більш-менш зрозуміло. А ось щодо ролі українського парламенту і самого Президента хотілося б зупинитися дещо детальніше. Надто ж органічно їх дії вписуються у схему провокації. Перші швиденько приймають далеко не найактуальніший закон. А другий чомусь підозріло зволікає з його підписанням. Доки він зволікає, обласні ради Західної України приймають уже всім відоме рішення про заборону вивішування червоних прапорів. Політична шантрапа різних кольорів відкрито заявляє про свою готовність включитись в провокацію. А Президент мовчить, Служба безпеки бездіє.
І хто ж тоді вони у цьому тваринному спектаклі? На баранів не схожі, адже лобами не буцалися. На козлів нібито теж. Не може ж їм бути вигідне розділення суверенної держави, її розкол, а в кінці-кінців і зникнення із карти світу.
На моє глибоке переконання, козли в цій історії живуть далеко за межами України. Дуже багатьом політикам у багатьох країнах невигідно, щоб наша держава була сильною, а нація — згуртованою. Наші ж нібито повинні думати і діяти навпаки. Хоча… Хоча в державі, де всім правлять російський газ і американський долар, можливо все. То може барани й...
13 травня 2011, 11:37 | Полтавщина | Редакційна
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
