У свої тринадцять Владислав Кобель «вимахав» вищим за 180 см. І вважається одним із найперспективніших футбольних голкіперів України. Поки що лише у своєму віці. А починалась спортивна кар’єра Владислава у 2005 році. У футбольну секцію при Кобеляцькій ДЮСШ його привів батько Володимир Кобель. Привів, як сам зараз зізнається, не з метою виховати із сина видатного футболіста. А для того, щоб семирічний і занадто пухкенький, як на свій вік, Владик більше рухався і скинув зайву вагу.
«Хлопчик дійсно був повненький, — згадує перший тренер Владислава Сергій Калитка. — Спочатку він ледве міг коло навколо футбольного поля пробігти. І я вирішив поставити Владика у ворота».
Досить швидко стало зрозуміло, що тренер вгадав із вибором амплуа для юного футболіста. Усе в порядку у Владика виявилось і з спортивним характером. Він тренувався охочіше за ровесників, дуже швидко позбавився зайвої ваги і почав демонструвати неабиякі успіхи у рамці футбольних воріт. Владислав разом із своїми кобеляцькими однолітками кілька разів займав четверте місце в обласних змаганнях турніру «Шкіряний м’яч». А у 2010 році був визнаний кращим футбольним воротарем Полтавщини у своєму віці. Саме тоді його вперше запросили на перегляд в одну із харківських спортивних шкіл. «Тоді із тридцяти кандидатів мали вибрати двох, — розповідає тренер Калитка. — Владик дуже сподобався харківським фахівцям, але до школи взяли двох місцевих хлопчиків. Просто через те, що харків’янам легше у Харкові на тренування добиратися».
А невдовзі під час футбольного турніру у Гребінці до Калитки підійшов тренер однієї із київських юнацьких команд. І сказав: «Вези свого хлопця в Київ. Даю 90 відсотків, його візьмуть у найкращу спорт школу».
Тут уже своє вирішальне слово мали сказати батьки. Адже, за словами Сергія Калитки, чимало кобеляцьких хлопців так і не розкривають свій футбольний талант через те, що батьки бояться відпускати дітей у спеціалізовані спортшколи, котрі, як відомо, розташовані у великих містах. «Давайте дивитися правді у вічі, — говорить Калитка. — Ми тут, у Кобеляках, можемо тренувати футболіста лише до певного рівня. А щоб зростати далі, потрібно їхати вчитись у Полтаву, Київ, Донецьк. Там фахівці, там поля, там умови для тренувань кращі».
Володимир і Оксана Кобелі практично без вагань погодилися із тим, щоб їх син продовжив набувати футбольної майстерності у київському республіканському вищому училищі фізкультури та спорту. І ось уже майже чотири місяці Владислав живе, вчиться і тренується в Києві. Спочатку хлопцеві було важко витримувати тренування, які відбуваються двічі на день. Але дуже швидко він «втягся» у режим. Про якусь зайву вагу давно й мови немає. А неабиякі фізичні дані та майстерність юного голкіпера вже привернули до нього увагу тренерів дорослих команд української Прем’єр-ліги. Владик потрапив «на замітку» селекціонерів «Оболоні» і навіть київського «Динамо». А його тренер Володимир Філонюк порекомендував свого голкіпера фахівцям юнацької футбольної збірної України. І зараз Владислав є офіційним кандидатом до головної команди країни. А при належному ставленні до справи невдовзі він навіть зможе підписати професійний контракт із якимось футбольним клубом. Адже його колега по амплуа Максим Коваль дебютував у Прем’єр-лізі у віці шістнадцяти років. До речі, Владику Коваль вже подарував «на фарт» свої воротарські рукавички. А Олександр Шовковський дав свій автограф. «Думаю, у Владислав все буде добре у його футбольній кар’єрі, — підсумував його перший тренер. — Дуже хочеться, щоб реалізували свій потенціал і такі талановиті кобеляцькі хлопчаки як Богдан Гармаш, Олег Безима, Ярослав Карнаух, Максим Ляшенко. Це я називаю тільки тих футболістів, що тренуються у мене. А скільки їх ще…»
4–5 червня буде проводитися черговий набір хлопчиків 1998 року народження в республіканське вище училище фізкультури та спорту. Більш детальну інформацію щодо цього можна отримати у тренера Кобеляцької ДЮСШ Сергія Калитки.
