Щоб з’ясувати, що ж відбувається за новеньким акуратним парканом, я напросилася у гості до колективного сільськогосподарського підприємства. На центральній садибі мене зустрів заступник голови правління КСП «Зелений гай» Іван Кизь і з задоволенням погодився показати теперішній стан господарства. Іван Іванович Кизь має чималий досвід роботи у сільському господарстві. 22 роки трудився на посаді заступника голови СТОВ ім. Духова у с. Веприк Гадяцького району. Любити і поважати землю його навчив батько Іван Іванович, який понад 30 років очолював колгосп «Заповіт Ілліча», згодом реформований у СТОВ ім. Духова.
«Побачив, що тут є перспектива, і погодився на пропозицію Анатолія Федоровича Попельнюха, – почав розмову Іван Кизь. – Він – людина слова і діла. Мені пощастило, що маю можливість з ним працювати. Він, як кажуть, господар від Бога. Знає, як правильно скерувати роботу. Розуміє, що для отримання доходу потрібно і вложити багато».
Скажу, що рік тому я була тут, робила репортаж про збір суниць. Тоді у очі кидалися занедбані, спустошені будівлі з розбитими вікнами, забур’янілі клумби, залишки іржавої техніки. Зараз усі господарчі будівлі побілені, двір приведено до ладу, відновлені клумби, викошені бур’яни, викорчувані старі дерева, а на їхньому місці висаджені квіти та декоративні кущі.
Форма власності не змінилася – КСП «Зелений гай» залишилося. Головою правління сьогодні є депутат Полтавської обласної ради Анатолій Федорович Попельнюх. Його знають як вмілого господаря і керівника. Анатолій Федорович є ще й директором НВП «Нафтогазсервіс». Він – Заслужений будівельник України й відомий у нашому районі меценат. Анатолій Федорович став лауреатом обласної премії ім. Панаса Мирного в номінації «Благодійна і громадська робота».
Невеликий колектив, 44 працівники, господарює на 1059 гектарах землі: 305 – у Гадячі, решта у Харківцях Гадяцького району. Основною культурою у господарстві є озима пшениця, їй віддано 300 гектарів землі. 259 гектарів засіяно соняшником, 258 гектарів – кукурудзою, 90 гектарів – гречкою. А далі капуста, картопля, цибуля, кавуни, полуниця. Під неї відведено близько10 гектарів і вирощується 5 сортів. Зараз саме сезон цієї смачної і корисної ягоди.
«Якби пішов дощик, то вигляд у полуничних плантацій був би набагато кращий, – говорить Іван Іванович Кизь, проходячи між рядками, оглядаючи кущики ягід. – Я не великий спеціаліст з полуниці, прислухаюся до порад «старожилів» господарства. Збирають полуниці наші жіночки із «золотими» руками. Золоті, бо збирають делікатний продукт».
Підходимо ближче до працівниць. Жінки вміло збирають спілу ягоду. Спілкуючись між собою, вони сміються, жартують. «Цей рік по врожайності гірший від минулого. Суха спекотна погода не сприяє врожаю, – вигукують робітниці. – У нас тут не «Зелений гай», а «Зелений рай». Полуниця солодка, смачна. Її і мити не потрібно, без хімії, без ГМО (сміються – авт.). Беріть покуштуйте». Зриваю декілька ягід, обдуваю пил і кладу до рота, а вона дійсно смачна та солодка.
За полуницею у господарство їдуть оптовики не лише з Полтавської області, а й з Київської, Сумської. Цього року їм було відмовлено, бо ж врожай ягоди невеликий. Голова правління вирішив, що спочатку потрібно забезпечити полуницею гадячан, а потім вже і у інші регіони продаватимуть. Зараз за кілограм полуниці, зібраної у господарстві, просять 30 гривень. У місті її можна купити вільно.
«Не можу не похвалитися і озиминою, – з гордістю говорить Іван Іванович. – Тож далі проїдемо на пшеничне поле. Дивіться, яка у нас озимина, якнайкраща. Заслуга попередників, що вони посіяли. З весни ми її підживили, дали їй мінеральних добрив по мерзлоталому ґрунті. До цього такого не робилося. Такий гарний вигляд, бо доклали сюди рук, та й коштів багато вкладено».
За пшеничним полем відразу йде кукурудзяне. Краса! Кукурудза чиста, висока якість посіву. Рядки рівні, немає жодного бур’янцю.
«Двічі обробили гербіцидами від бур’янів, і вже зроблений міжрядний обробіток, – говорить мій співрозмовник. – З понеділка вдруге підгорнемо і до збирання її не займатимемо».
На моє запитання про начебто знищення садків Іван Іванович махнув рукою і гукнув: «Ось давайте проїдемо туди, і Ви самі все побачите».
За мить ми їхали ґрунтовою дорогою. По один бік чорніло щойно виоране поле, по інший те, що залишилося від садка. Сухі, безлисті дерева, обплетені диким виноградом, берізкою. За високим бур’яном вже не розгледиш, що то – яблуня чи абрикоса.
«Ось тут був малинник, – пояснює Іван Іванович. – Як була там малина, то дівчата боялися туди йти її збирати. Казали, що вужі висіли прямо на гілках. Чагарники прибрали, повикорчовували старі дерева, на тому місці посіємо гречку. Щодо викорчовування садків, хочу заспокоїти, що на зміну старим фруктовим деревам будуть посаджені молоді. Ми запрошували спеціалістів з Київської аграрної академії. Вони обстежили садки і дозволили ліквідувати 30–40-річні насадження. Доки в одному місці старий садок ліквідуємо, у іншому молоді дерева висадимо. Восени засадимо молоденькими яблунями 2 гектари. І так кожного року будемо збільшувати площу садка до 35 гектарів. Не відразу висаджуємо, бо з кожним роком змінюються технології, з’являються нові сорти. За п’ять років висадимо заплановану площу. На місці старого садка буде поле. На той рік ми його засіємо. Хіба це погано? Плануємо відродити систему крапельного поливу на полях. Він дуже потрібний».
Гаряча пора зараз у працівників КСП «Зелений гай», робочий день у господарстві починається близько 5 години ранку і триває до пізнього вечора. Відомо, що весняний день рік годує.
Прощаючись, обіцяю, що приїду на врожай кавунів. Тим більше, що Іван Іванович запевнив – менше, ніж 12 кілограмів, в одному кавуні не буде.
Нікого не буду переконувати в тому, що зміна керівництва у КСП «Зелений гай» пішла йому на користь. Як говорять, час сам розставить все по своїм містам. Єдине можу сказати – все там робиться лише на користь гадяцької громади.
