17-го червня у Новосанжарському районі відбувся черговий семінар, присвячений органічному землеробству. Організований він був клубом органічного землеробства, а конкретно — його представником у Новосанжарському районі Людмилою Таран-Пономаренко. Щоправда цього разу учасники збиралися не у Нових Санжарах, а у близькій до них Клюсівці. І учасниками семінару були не фермери чи сільгоспвиробники, а голови сільських рад Новосанжарського району.
Перший заступник голови райдержадміністрації Володимир Тараненко одразу ж по приїзді у Клюсівку повів сільських голів на оглядини домашнього господарства Віри Корнієнко. Жінка кілька років займається у Клюсівці вирощуванням полуниці і вже досягла у цьому певних успіхів. Таких, що сьогодні вже може поділитися своїм позитивним досвідом із усіма бажаючими.
Учасники семінару збираються біля полуничної плантації площею близько 25 соток. Віра Корнієнко разом зі своєю родиною досить швидко наповнюють полуницею два чималеньких лотки. Полуниця дуже крупна і видається досить соковитою та солодкою. (Як з’ясвовується невдовзі — вона така і на смак. — Авт.). Володимир Тараненко демонструє сільським головам результати роботи родини Корнієнків і дає їм кілька порад:
— Оце якщо хтось сьогодні вам скаже, що у нього у селі немає роботи, ви йому скажіть, хай займається клубникою! Людина за сезон зможе прогодувати і себе, і свою родину. А з такої площі — я чужих грошей не рахую — за сезон можна заробити машину!
Віра Корнієнко підтверджує — гроші на полуниці дійсно можна заробляти непогані. Але, окрім усього, потрібно думати не лише про фінансову вигоду, але й любити сам процес.
— Тут потрібна і любов, і недоспані ночі, — пояснює жінка, — У посуху я спала по 2–3 години на добу. Оскільки полуниця дуже залежна від води, то поливаємо і вдень, і вночі. Багато часу забирає реалізація — треба встати дуже рано і повезти товар у Полтаву. Сорти ми обираємо такі, щоб полуниця була міцна і підходила для транспортування.
Після короткої лекції усім сільським головам дають спробувати соковитий товар. Що усі із задоволенням і роблять. Далі учасників семінару запрошують до місцевого клубу, де їм впродовж години розповідають чимало цікавого із практики органічного землеробства.
Так перед сільськими головами виступає член клубу органічного землеробства з Полтави Микола Чепіга. Він розповідає про такі речі, у які будь-якій сільській людині повірити важко, а то і неможливо. Зокрема, чоловік говорить, що вже п’ять років не перекопує і не оре свій город. Картоплю чи розсаду саджає, пробиваючи палкою у грунті ямки. І при цьому на його городі практично не росте бур’ян і урожай не нижчий, а то й вищий, ніж у тих, хто дотримується традиційного обробітку. У чому тут секрет? Та ні в чому. Просто чоловік підходить до роботи на своїй ділянці з погляду органічного землероба. Не копає землю, щоб не порушити у ній капілярні канальці, якими до коріння рослин ізнизу піднімається грунтова вода. Не збирає на городі так зване сміття — висохлі стовбури рослин чи листя, а навпаки засипає весь город таким от «сміттям» — точніше, мульчею, яка за зиму перегниває і дає грунту те, що підвищує його родючість. Це, звичайно ж, гумус.
Сільські голови слухають і хитають головами. Воно то так. Але одна справа засадити під паличку кілька соток, а інша — 30–40 соток городів, як у більшості сільських жителів. І потім — як це не орати і не копати?
Як пояснив Павло Писаренко, професор, завкафедрою Полтавського аграрного університету, найважче саме заламати наш вроджений страх перед потребою оранки землі. Але сам він таки переконаний — за органічним землеробством майбутнє. Люди нарешті втомляться виснажувати грунти і отримувати з них лише дохід і подумають про відновлення природних ресурсів.
— Органічне землеробство — це шлях любові до землі, а не шлях заробітку, — пояснив наостанок професор.
Після виступу полтавських гостей сільські голови задали із десяток запитань і на цьому семінар було завершено. Ризикну припустити, що всі поки що залишились при своїй думці. Прихильники органічного землеробства — по один бік, а прихильники традиційного — по інший. Але, як відомо, вода камінь точить. І хто знає, можливо, після чергового семінару бажаючих повернутися до природи лицем стане більше?
