Після сумної дощової п’ятниці ранок суботи видається просто ідеальним – легкі хмарки та яскраве сонце. Ми їдемо на четвертий фестиваль «Вйо Кобеляки». Власне, Кобеляки зустрічають нас на диво ласкавою погодою. І це після того, як у п’ятницю довелося двісті разів передумати: буде – не буде, перенесуть – не перенесуть? «Никогда еще Штирлиц не был так близок к провалу» (с). Напевно, ніколи так близько до провалу не був фест «Вйо Кобеляки». Але організатори, випивши не один літр валеріанки та з’ївши не одне кіло заспокійливих, таки зуміли домовитись із небесною канцелярією і вибили там два дні без дощу. У те, що без Божої помочі тут не обійшлося, стало зрозумілим тоді, коли повернувся до Нових Санжар. З’ясувалося, що там у неділю півдня лив дощ. У цей же час у Кобеляках (за якихось 30 км) не впало і краплини! Фестивальна містика. Не інакше.
На берег Ворскли біля мосту на Дніпропетровськ, де, власне, і має пройти фестиваль, ми приїздимо близько дванадцятої. І стаємо першими, хто ставить намет у майбутньому наметовому містечку. Вже пізніше до нас приєднуються гості фестивалю із Дніпропетровська, Харкова, Кременчука та Полтави. Більшість тих, із ким вдалося зазнайомитись, виявились людьми цікавими та неординарними. Наш новий знайомий Саша з Харкова (який на два дні стає нашим сусідом по намету) розповідає про студентський театр, у якому він щотижня грає. Поети із Дніпропетровська, який ми зустрічаємо на пляжі, діляться враженнями про Кобеляки і про фестиваль.
- Нам обіцяли, що виступати будемо вночі. Але, на жаль, обманули – читати свої твори будемо завтра вдень. А от щодо того, що у Кобеляках класна природа – не обманули! Тут навіть вода якась незвичайно м’яка і приємна. І краєвид гарний – цей острів, старий міст…
Окрім краєвидів на території фестивалю активно обговорюють склад учасників, які мають виступити на сцені упродовж двох днів. Зокрема, анонсують воз’єднання двох половинок гурту «The Вйо» - на цьому фестивалі Сергій Підкаура та Мирослав Кувалдін співатимуть разом. Також говорять про імовірний приїзд Сашка Положинського із гурту «Тартак». У афіші фесту його немає, але раптом? У одному кутку нас запевнюють, що Діля (колишній «ТНМК») знявся і завтра виступати не буде, у іншому заспокоюють – буде і обов’язково заспіває.
Нарешті о дев’ятнадцятій розпочинається концертна програма. Відкриває її кобеляцький гурт «Cry Світу» у якого, схоже, змінився соліст. Далі виступають ще гурти – здалеку і не дуже. Нам приходиться до смаку гурт «UA» з Полтави. Їх пісня «Гей, ти, наливай мені» одразу розбурхує іще не чисельний гурт танцюючих під сценою. Далі на сцені з’являються донецькі репери. Бачити представників хіп-хоп культури на сцені фестивалю «Вйо Кобеляки» автору доволі незвично. Але, як пізніше пояснює один з організаторів – Мирослав Кувалдін – таким чином вирішили розширити представництво різних стилів на фестивалі. Репери запам’ятовуються дивною піснею у якій із п’ятдесят разів повторюють «Ава класная!» і ще музичним твором про поїздку на шашлики.
Іще з першого дня запам’ятовуються хлопці зі гурту з дивною назвою «People Like Lemmings» із Вишгороду. Ці музиканти, як виявляється, не лише люблять лемінгів, але і непогано запалюють публіку.
Завершують перший фестивальний день «Веселі біоритми» із Кіровограду. Під них народ вже активно стрибає і відривається. Щоправда, деякі несвідомі (до числа яких входить і автор?) у цей час перебазовуються до екрану, на якому розпочинається трансляція бою між Володимиром Кличком та Девідом Хеєм. До середини трансляції біля екрану під відкритим повітрям (який висить просто над нашим наметом) збирається добра сотня учасників фестивалю. На десятому раунді раптово вирубається світло і глядачі засмучено гудуть, але організатори за три хвилини знаходять генератор і ми встигаємо повністю подивитись дванадцятий раунд. А потім оплесками зустріти впевнену перемогу Володимира за очками. На хвилиночку, наші Клички зібрали усі чемпіонські пояси у надважкій вазі!
Ранок другого фестивального дня розпочинається із купання у Ворсклі. Вода, як і день, взагалі – досить тепла і, водночас, освіжаюча. Далі ми здійснюємо напівбосу мандрівку Кобеляками (двоє з чотирьох мандрують містечком босяка) і віддаємо належне місцевій піці у піцерії «Ван і Дан» (не на правах реклами?). Повертаємось до фестивального містечка дещо втомленими, але задоволеними. Роздивляємось виставки народних майстрів. Тут і ковальські вироби, і петриківський розпис, і сувеніри із керамічної глини. До речі, дівчина, яка продає кераміку, пропонує спробувати свої сили у розмальовці. І ми із задоволенням беремо білі глиняні заготовки і розфарбовуємо, як кому подобається. Автор привіз із собою власноруч розфарбоване жовто-блакитне серце із написом «Україна». Мої супутниці – Олена та Оксана – розфарбували для себе намисто та креативні ґудзики. Сувеніри, розфарбовані власними руками, видаються вдвічі привабливішими та ціннішими.
Після розмальовок повертаємось до нашого намету біля якого якраз розпочинаються літературні читання. Зізнатися по правді, із почутого сподобалося далеко не все. Але були такі вірші і проза від яких у середині щось підіймалося і на кілька секунд забивало подих. За це авторам – велике спасибі.
Концертна програма, яка розпочинається ближче до вечора, видається куди більш насиченою, ніж суботня. Ну, по перше, на сцену дійсно разом виходять Підкаура і Кувалдін. І «The Вйо» півгодини запалюють своїх вірних фанатів. Звичайно ж, звучить і гімн фестивалю «Каляки-Маляки», текст якого вже знають напам’ять далеко за межами Кобеляк. Тому учасники фестивалю із радістю підспівують гуртові. Після «The Вйо» на розігріту публіку пускають такий собі енергетичний каток під назвою «Живі барабани». Хлопці з Полтави таке витворяють із барабанами і паличками, що публіку, здається, ось-ось розірве на шматки від потужного темпу. Перед самою сценою найбільш активніші танцюристи шаленіють і вистрибують не гірш, за папуасів із якогось Борнео. Закінчення виступу барабанщиків натовп зустрічає геть виснаженим і змокрілим від танців, але надзвичайно задоволеним та зарядженим. Насамкінець музиканти викидають зі сцени свої палички, які одразу ж підхоплюють щасливці з числа танцюючих.
Після барабанщиків дуже важко налаштуватися на полтавських хлопців із «ДМЦ». Але соліст гурту Андрій Гречаник бере публіку артистизмом та оригінальною манерою виконання. І віддані фанати разом із ним щодуху вигукують: «Мы настоящие!».
Градус емоцій у натовпі глядачів підіймається все вище. І фестивальна публіка на «ура» сприймає майже годинний виступ харківського кавер-гурту «Село і люди». Хлопці, які стали одним із відкриттів третього сезону шоу «Україна має талант», талановито і майстерно «рвуть» публіку. Особливо глядачам до вподоби гра на малому струнному інструменті. Тому що у мене з-за спини періодично лунають відчайдушні крики: «Балалайка давай!». І балалайка дає! А разом із нею – акордеон, бас-гітара та ударник. Після виступу хлопці із «Села» збирають чи не найбільшу чергу за автографами. Ну це й зрозуміло – їх же іще так недавно бачили лише у телевізорі!
Після шквалу емоцій наступає легке заспокоєння. На сцені з’являється Едуард «Діля» Приступа. Від нього йде така потужна енергетика позитиву і доброти, що протягом усього виступу навколо утворюється затишна і майже домашня атмосфера. «Все тече, я гадав» - співають усі хором, повільно розхитуючись. І стає так добре і спокійно – як у дитинстві. Чи, принаймні, у юності, коли іще на касетах слухав тих самих «ТНМК» і з усіх сил їм підспівував, напевно не сподіваючись побачити і почути когось із них вживу. Було дуже гарно. Дуже-дуже.
А потім була фінальна крапка усього дня. На сцені з’явились кремезні хлопці у жовтих комбінезонах із написом «От Вінта». Музиканти вийшли і показали Кобелякам шоу. На думку автора, це був найкрутіший виступ з тих, які йому довелося побачити за три фестивалі. Чи то така у хлопців була енергетика, чи то глядачі були вже такими розігрітими, але упродовж усього виступу «От Вінта» на майданчику біля сцени танцювали, стрибали і підспівували не десять-двадцять, а принаймні сто-двісті фестивальників. При цьому співали пісні, які раніш ніколи не чули. Дивним чином запам’ятовували слова, які, слід визнати, були не такими вже і складними. За кілька хвилин половина натовпу самовіддано горлала: «Не мала баба клопоту купила порося!». А ще за кілька хвилин усі почергово підіймали догори руки і вигукували: «Кобила била мене – гуп-гуп, гоп-гоп!». Можливо, зі сторони це все виглядало досить кумедно, але бути частиною цього шаленства було дуже весело. І коли виступ гурту закінчився, було дуже-дуже сумно. Хлопці іще заспівали на біс «Дарма я наївся цибулі» і пообіцяли приїхати на наступний фест. Хочеться вірити, що обіцянку вони виконають, адже за цю годину Кобеляки їх, схоже, по-справжньому полюбили.
Додому ми поверталися уранці понеділка. Втомлені, злегка сонні, але повні емоцій. Емоцій цих було так багато, що непросто все було вкласти у голові та переосмислити. Втім, з часом думки в голові упорядкуються і сформують надзвичайно приємні спогади про два дні справжнього відпочинку під назвою «Вйо Кобеляки-2011».
