Навчатися, працювати та виховувати дітей їм належало вже у незалежній Україні. Через двадцять років вони зустрілися знову, щоб розповісти одне одному про своє життя.
Учні двох класів — «А» і «Б» — перед цим уже збиралися одного разу — у 2001-му, на десятиріччя закінчення школи. І ось за десять років вони зустрілися вдруге. Із сорока випускників 91-го на зустріч приїхали двадцять шість вже не юнаків та дівчат — чоловіків та жінок. Приїхали здалеку — з Одеси та Дагестану, та зблизька — Полтави, області та, власне, району.
На зустріч, звичайно, запросили класних керівників «А» і «Б» класів — Стефанію Іванівну Прудко та Юрія Володимировича Одинюка. У їх присутності колишні учні по черзі вставали і розповідали про те, як у кого склалося життя. Розповідали про свої родини, про роботу і взагалі про те, як провели останні двадцять років. Звичайно ж, за цей час кожен зумів здобути одну (а то і кілька професій) і зробити різну за успішністю кар’єру. Багато колишніх однокласників знайшли роботу на залізниці, хтось став учителем, дизайнером, військовим чи будівельником. Розповіді були довгими і короткими, схожими між собою і не дуже. Та насправді, те, хто і ким став, було не таким важливим. Важливішим було те, що ці люди змогли зібратися разом у тій самій Малій Перещепині, до якої ходили у школу довгих двадцять років тому. Ходили із Поліг та Писарівки, Пристанційного і Кустолового, Малої Перещепини та Великого Болота.
Розчулені зустріччю, однокласники по черзі запрошували один одного у гості. Кликав до себе на Каспійське море Олег Ілієв, який дослужився до підполковника у російській армії і зараз мешкає у Дагестані. Запрошувала погостювати у Одесі колишня однокласниця Олена. Усміхаючись, вона уточнювала, що жилплоща у неї маленька, але для однокласників вона місце обов’язково знайде.
У вік технологій не так складно зв’язатися із тими однокласниками, які з тих чи інших причин не змогли приїхати на зустріч. Так, однокласники дзвонили по мобільному аж у Ростовську область, тільки щоб почути голос колишнього друга по парті. Протягом зустрічі колишні однокласники багато спілкувались. Пригадували веселі випадки із шкільного життя, пригадували колишніх друзів. І згадували тих однокласників, які не дожили до другої зустрічі…
За великим — майже родинним — столом випускники щиро дякували своїм учителям і бажали їм усіляких гараздів. Потім усі разом вирушили надвір, де самі для себе влаштували справжній салют. Зустріч видалася тривалою: зібралися випускники 91-го о десятій ранку, а розійшлися вже пізно вночі. Наостанок домовилися, що наступного разу вже не чекатимуть аж десять років, а зустрінуться через п’ять — у 2016-му, щоб разом відзначити 25-річчя закінчення школи.
За організацію та проведення зустрічі випускники 1991-го року вдячні малоперещепинському сільському голові Анатолію Мазану та своїм однокласникам Ларисі Пономаренко, Юрію Павелку та Людмилі Чечель. Окрема подяка за музичний супровід свята — Анатолію Супрунову.
