Для наших туристів цей значний успіх є надзвичайно приємним. Але не унікальним. У кінці 90-х, коли туристичні змагання всеукраїнського рівня приймали Нові Санжари, вони також ставали переможцями. Але відтоді майже двадцять років вершиною досягнень наших туристів було потрапляння у призову трійку. І навіть четверте загальнокомандне місце сприймалося мало не як великий успіх.
Цього року на перемогу ніхто не сподівався.
— Ми їхали, щоб потрапити у п’ятірку кращих, — зізнається директор БДЮТ і постійний наставник новосанжарських туристів Наталія Дашко.
— А ми вірили, що будемо у трійці! — поправляють її юні вихованці, — і бачите, у трійку ми таки попали!
Ми розмовляємо з ними у одному з кабінетів БДЮТ. Навколо на підлозі лежить різноманітне туристичне спорядження — палатки, карабіни, захисні туристичні шоломи. Команда всього кілька днів тому повернулася із змагань. І ще ні діти, ні тренери не повернулися до нормального графіку життя. Їм усім належить іще відіспатися після десятиденних змагань і тривалого переїзду на Закарпаття і у зворотній бік. А ще — осмислити важливість і значення отриманої перемоги.
У село Осій Закарпатської області наша команда вирушила 19-го липня. Туристи провели у горах Закарпаття десять днів, сповнених напруження змагань і радості від успішно виконаної роботи. Окрім наших туристів, на Закарпаття приїхали ще 22 команди з різних областей України, а також міст Київ та Севастополь. За десять днів усі ці команди мали визначити одну — кращу в туризмі та краєзнавстві.
Варто зауважити, що новосанжарські туристи на змаганнях представляли не лише наш район, а цілу Полтавську область. Окрім шістьох новосанжарців, до складу нашої команди входили ще дві дівчини — із Лубен та Полтави.
Спочатку на новосанжарських туристів очікували випробування у творчих майстернях. Кожен повинен був розповісти про два роки наукової роботи у своєму напрямку. Зокрема, Максим Михайлик, який виступав у розділі «Археологія», розповідав про свою участь у розкопках пам’ятки черняхівської культури «Дмитрівка-3». Виступ хлопця дозволив йому посісти І місце у своєму напрямку. Георгій Сьомін, профілем якого була «Історія», досліджував біографію останнього власника Шедіївського замку Андрія Авінова. Хлопець ретельно готувався до виступу і очікував від суддів каверзних та несподіваних запитань. Але ті визнали його доповідь вичерпною і присудили хлопцеві І місце. Наша третя учасниця — Наталія Чабаненко — стала третьою у напрямку «Етнографія». Дівчина розповідала про використання вогню у обрядах давніх українців. Сергій Вісич був також третім у «Географії» із своїм дослідженням явищ зсуву грунту у районі Нових Санжар. Рукас Дмитро, який відповідав за напрямок «Геологія», вивчав явища просідання грунту у районі Маджар і приніс своїй команді четверте місце. Шостий учасник команди — Богдан Лозицький — у напрямку «Екологія» розповідав про дослідження якості води річки Ворскла і став шостим у своїй дисципліні. Успішний виступ наших туристів дозволив їм стати першими у загальнокомандному заліку у розділі «Творчі майстерні». Але, як з’ясувалося невдовзі, це була не остання радість новосанжарців.
Далі за програмою ішли змагання на експедиційних маршрутах. Тут вже діти мали показати свої практичні навички. Якщо це була археологія, то учасники мали розбити місце розкопу, провести опис знахідок. Якщо історія, то описати представлений суддями давній предмет.
— Тільки Полтавська область може описувати предмет, не знаючи його назви, — сміється, згадуючи завдання, Георгій Сьомін. — Як з’ясувалося пізніше, назви цього предмета не знали і самі судді!
Окрім індивідуальних завдань, практична частина містила і командні. Так треба було на швидкість поставити намет, переправитися через річку, спуститися з гори.
— За скільки ми ставили намет? Гм… Швидко! Дуже швидко! — уточнює Наташа Чабаненко.
За підсумками практичних завдань перше місце також посіла наша команда. Радості новосанжарських туристів просто не було меж. А суперники почали поглядати на метких полтавчан із погано прихованим невдоволенням.
— Коли починалась конкурсна програма, яка йшла в окремий залік, нас уже просто прохали: «Ви хоч сюди не ходіть, дайте іншим виграти!» — згадує Наталія Дашко. — А ми відповідали : «Та ми так, для «галочки». З нас і двох кубків вистачить!»
Команда дійсно привезла до Нових Санжар два величезні кубки, дві міністерські грамоти і купу пам’ятних подарунків. А ще — приємні спогади про десятиденне перебування на Закарпатті. Гарному настрою наших туристів не міг завадити навіть дощ, який ішов щодня протягом усіх змагань. Слід зазначити, що туристичний табір знаходився у кратері давно згаслого вулкана. І тому хмари, опустившись у нього, не могли вийти, доки не проливалися дощем. Але, не зважаючи на нього, новосанжарці купалися у місцевій гірській річці Синявці, збирали на згадку шматки вулканічної лави та багато фотографувалися, щоб потім повернутися до рідних Нових Санжар із перемогою і гордістю за себе та своє маленьке містечко, яке, дякуючи цим юним туристам, тепер добре знають у всій Україні.
