Олександр Гречаний і Наталія Пшеніцина вже три роки живуть і працюють у невеличкому селі Красне, що поряд із Кобеляками. Наталка тут народилась і виросла, а Сашко родом із Покровського району Дніпропетровської області. Познайомились вони під час роботи у Дніпропетровську. Олександр, маючи освіту зварювальника, два роки працював у тепличному господарстві: вирощував огірки та помідори. Наталя займалась торгівлею.
Коли в Україні почалася так звана криза, У Олександра і Наталі виникли проблеми з роботою. Робота то була, але заробітки не давали можливості жити у великому місті. Думали і сумували молодята недовго. Олександр запропонував: «Наташа, а давай переїдемо у твоє село, там є де жити, а головне — працювати».
Звучить досить парадоксально як для українського сьогодення. Село — і є де працювати. Зараз же у свідомості більшості українців міцно прижився стереотип: село — це гибле місце, там немає роботи, немає умов для проживання, немає і майбутнього. Але Гречаний і Пшеніцина, певно, не належать до цієї більшості. Під словом «робота» Олександр мав на увазі працю на землі. А ще конкретніше — вирощування овочів. Дійсно, чим ще, як не аграрним бізнесом, займатись людям із прізвищами Гречаний та Пшеніцина :)
Починали вони свою малесеньку овочеву справу три роки тому. Не було ні стартового капіталу, ні технологій, ні ринку збуту. «На мою зарплату купили насіння, посіяли і почали працювати», — згадує Сашко. Два роки «набивали гулі», а на третій уже отримали пристойний результат.
Робота на землі — легка і вдячна
У цьому році Сашко і Наталія відвели під городину 12 сотих землі. У основному засадили город цибулею ранніх сортів, яку виростили із розсади. У кінці січня вони висіяли насіння у теплиці, а на початку квітня вже висаджували розсаду у відкритий грунт. «Отут у нас єдина проблема виникла, — розповідає Наталія. — Квітень був дуже холодний, і у нас мерзли руки. Півгодини садимо — годину відігріваємось».
На відміну від більшості, вони вважають роботу на землі і легкою, і вдячною водночас. «А що тут важкого? — дивується Олександр. — Роби все вчасно і не заморишся». «А як воно все цікаво, — підтримує Наталія. — Дивишся, як воно росте, змінюється, дозріває. А потім маєш результат».
У цьому році Гречаний і Пшеніцина таки отримали гарний результат. Вже у червні вони «по повній» продавали ранню цибулю «Сьєра Бланка». Причому, не якусь там миршаву зелень, а дебелі цибулини середньою вагою у 150 грамів. Кобеляцькі оптовики забирали у них ранню продукцію по 8–10 гривень. Потім, звичайно ж, ціни впали і городники допродували цибулю по 2,50. Але теж не скаржились. Адже висока врожайність навіть при низькій закупівельній ціні зробила їх бізнес рентабельним.
У цибулі нітрати відсутні взагалі
Ніякого секрету із високої врожайності своєї цибулі городники не роблять. Сашко говорить: «У нас же люди звикли, аби швидше і простіше. Садять якусь незрозумілу «тиканку» або старі радянські сорти… і радіють врожайності у 20 тонн з гектара. Хіба це врожай? Цибуля повинна давати по 100–150 тонн».Олександр впевнений, що з часом, маючи гроші на крапельне зрошення, доб’ється й такого, здавалось, неймовірного результату.
Уже зараз вони з Наталією відверто шокують односельців своєю цибулею. Так цибулини сорту «Ексібішен» у них виросли вагою до 800 грамів. «Кажуть, що це трансгенна цибуля, що вона «захімічена», бояться її брати, — сміється Гречаний. — Та це ж німецький сорт, якому більше десяти років! А селітри ми під неї не сипали, бо грошей на добрива не було».
А ще молоді городники на певному етапі перестають боротися з бур’янами. Вони пояснюють: «Якщо цибулина вже «зав’язалась», то бур’ян їй не страшний. А по врожаю ми його передисковуємо і він добривом служить».
Не повіривши «на слово», автор статті здав краснянський «Ексібішен» на аналіз у кобеляцьку санепідстанцію. Співробітники райСЕС зізнались, що теж були шоковані гігантськими розмірами цибулини і тому робили аналіз особливо прискіпливо. І знову їх очікував шок: прилад «зашкалив», але на нижній поділці — нітратів у цибулі не було зовсім.
