Олег та Аня познайомились навесні 2010-го у Руденківці. Дівчина приїздила у гості до подружки і та познайомила її із місцевим хлопцем. Молоді люди почали зустрічатися. А через півроку вирішили побратися. Невдовзі, як це часто буває у молодих сім’ях, молода пара почала чекати на поповнення. Спочатку Аня просто дізналася про те, що вагітна. А потім — після УЗД-обстеження — дівчині вперше повідомили, що у неї буде трійня.
— Я спочатку не повірила, — зізнається Аня, — а потім, коли дізналась, що у мене справді буде трійня, то була в шоці.
— Я, коли про це дізнався, то загадав, щоб було троє дівчат, — згадує Олег. — А коли у Полтаві на черговому «УЗІ» сказали, що будуть дівчата, то мріяв, щоб вони були схожими одна на одну. Але нас переконували, що таке трапляється дуже рідко.
Лікарі у Нових Санжарах майбутню трійню всіляко опікали. Мама три місяці перед пологами лежала «на збереженні». А народжувати її повезли до Полтави — трійня усе-таки випадок рідкісний, і ризикувати лікарі не хотіли. Незабаром після пологів щасливий Олег у трубці мобільного почув голос дружини. Вона йому першому повідомила, що народила трьох дівчаток. Маленьких близнючок назвали так, як і планували під час вагітності. Отже, у полтавському пологовому будинку світ побачили: Віра — вага при народженні 1850 грамів, Надія — 1450 грамів та Любов — 1840 грамів. Доньки, які народилися у Ані та Олега, є однояйцевими близнючками, що взагалі-то трапляється дуже рідко.
Маленьку трійню кілька тижнів не виписували із пологового. Спочатку дівчатка набирали потрібну вагу. Потім Віру та Любу із мамою таки виписали. А найменшенька — за вагою при народженні — Надя, ще кілька тижнів перебувала у дитячому відділенні. Та, зрештою, виписали і її. І велика (відтепер велика) сім’я нарешті об’єдналася.
— Спочатку було дуже важко, — згадує Аня, — Особливо, коли усі три разом починали плакати. Та нам допомагали і наші мами, і сестри, родичі. Коли усі троє, бува, розплачуться, моя свекруха жартує: «Наш хор імені Верьовки!». Хоча насправді усі разом вони плачуть не так часто. Якщо одна вночі прокинеться і захникає, то дві інші спокійно можуть спати.
Час іде. Дівчатка-трійняшки ростуть. І незабаром їм уже виповниться по п’ять місяців. Молоді батьки говорять, що усі три дівчинки дуже схожі між собою. Але Олег із Анею їх розрізняють. Надю, наприклад, відрізняє те, що вона і досі менша за сестер, гірше їсть і набирає вагу. А от Любу і Віру батьки розрізняють за лише їм відомими ознаками.
Представники новосанжарської влади подарували молодому подружжю дві коляски для їхніх дівчаток — подвійну та одинарну. Тепер Нездойминоги усім сімейством виходять на прогулянку — у парк або на луки. Більшу коляску із двома донечками везе Олег, меншу — Аня.
— Кладемо ми їх завжди по-різному, — пояснюють молодята, — У нас немає такого, щоб тільки Віра з Любою лежали удвох, або Люба з Надею. Коли були меншенькі, то ми намагалися Надю до когось у пару покласти, тому що бачили, що їй самотньо. Взагалі вони дуже чутливо одна на одну реагують. А якщо покласти їх на ліжко усіх поряд, то вони часто беруться за ручки і так лежать.
Під час прогулянок Олег та Аня зустрічають знайомих і незнайомих людей. Трійнею цікавляться усі, але от реагують на неї по-різному.
— Одні нам співчувають, інші — захоплюються, — говорить Аня. — Ті, що співчувають, говорять: це ж треба скільки грошей і нервів! Ті, що захоплюються, говорять: яка ж це радість! Насправді, троє дітей — це велика радість і великі клопоти.
— Так, іноді нам буває важко, — продовжує Олег, — Ось, наприклад, сьогодні я практично вночі не спав. То одна щось захникає, то інша. То те треба подати, то друге принести. Так і ніч пройде. Але клопоти ці пройдуть, а дівчатка наші колись виростуть, будуть нам помічницями.
На життя молоде подружжя не скаржиться. Говорять лише, що сподіваються на вирішення квартирного питання. Адже зараз вони мешкають у будинку хрещеного Ані. І невідомо, який термін вони іще матимуть дах над головою.
— Хотілося б мати своє житло, — ділиться Олег. — Я чув, що у великих містах, як тільки трійня народжується, так батькам одразу ключі від квартири дають. А у нас ми зверталися, то нам пояснили, що коштів на придбання нам житла немає. Але обіцяли подумати і якось допомогти.
Олег зараз не працює — допомагає дружині доглядати за дітьми. «Я теж у декреті!» — жартує чоловік. Живе подружжя на ті кошти, які виплачує держава при народженні дітей. Говорять, що поки що вистачає. Їм би іще будинок власний — і все взагалі було б добре. Віра, Надя і Люба потроху ростуть і, дяка Богу, не хворіють. І з кожним новим днем приносять батькам потрійні клопоти і таку ж потрійну радість.
