А у нас є Коля!

Зазвичай люди із села пишуть у газети листи, у яких скаржаться на своє життя або на чиєсь свавілля. Бо звикли селяни, що вони всіма покинуті, нікому не потрібні. А згадують про них лише тоді, коли потрібно їх земельку взяти і на ній гроші заробити.
Але я хочу розповісти землякам про інше, про хороше. Є на цьому світі добро і є добрі люди, котрі думають не лише про власний зиск, завжди готові допомогти слабшому і біднішому.
Я живу в Шенгурах. Як і всі, хто працював у колгоспі, маю земельний пай. Мою землю орендує фермер із Коваленківки Микола Антонов. Він сам місцевий, зростав на очах у мене. Ставши дорослим, отримавши освіту, почав Микола працювати на рідній землі. Досяг успіху, став міцним господарником. Але не «занісся», як дехто, хто вибивається «із грязі у князі». Можливо, це сталося через те, що Микола працює там, де виріс, можливо, мама його добре виховала, але про нашого Колю я та більшість жителів Коваленківки і Шенгурів можемо сказати лише хороше. Те, що він вчасно і щедро розраховується за оренду землі — то третя справа. Так зараз роблять майже всі. Не платитимеш — землю іншим віддадуть. Антонов робить більше, він повсякденно допомагає своїм землякам.
Не так давно моя мама Марія Кишка отримала тяжкі травми — переломи руки і ноги. До кого звертатися, куди бігти? «Швидка» то приїде, але через скільки? А воно ж болить, а мамі 92 роки. Звернулись до Антонова. У три години ночі він буквально прилетів до нас, відвіз маму у лікарню. А там, у прямому сенсі слова, на руках відніс її на другий поверх.
Коли у мами був день народження, Антонов приїхав до неї, привітав, вручив подарунок. Ми плакали від радості. То були світлі сльози від усвідомлення того, що є Добро на світі, є нормальні людські стосунки. Зараз ми Колю Антонова інакше, як рятівником, не називаємо. А коли хтось скаржиться на беззахисність, з гордістю говоримо: «А ми не беззахисні. У нас є Коля!»

Логін:
Пароль:
запам'ятати