Мене здивували слова члена ради Володимира Косика про те, що село загубив науковий прогрес, поскільки нинішня потужна техніка не потребує такої кількості людей, як колись. А давайте спробуємо комплексно підійти до проблеми і розібратися у дійсних причинах, котрі привели до розорення села. Усім відомо, що технічний прогрес, механізація, нові агротехнології дійсно потребують все менше і менше робочих рук у тій чи іншій галузі сільськогосподарського виробництва. Ця закономірність постійно діюча, але не вона є причиною того, що село масово почало гинути. У минулому сільськогосподарські господарства у вигляді колгоспів або радгоспів забезпечували сільський люд не тільки роботою, але й суттєво впливали на розвиток благоустрою та інфраструктури села. Крім того, велика потреба у робочій силі була на підприємствах, котрі переробляли сировину і доїхати до яких не було проблеми. Автобуси курсували регулярно, практично до кожного села було прокладено дорогу з твердим покриттям.
Технічний і технологічний прогрес вплинув на перерозподіл робочої сили між містом і селом. Поступово кількість селян у загальній структурі населення України зменшувалась. Але це не було руїною, не було катастрофою. Відбувався закономірний процес укрупнення сіл, і для людей створювалися нові робочі місця у цій же місцевості. У селі продовжували діяти дитячі садки, медичні пункти, клуби, школи, бібліотеки. Виростали нові об’єкти сучасного благоустрою. Діти отримували відносно нормальні умови для свого розвитку. Значна частина молоді, яка мала роботу і могла реалізуватися відповідно до своїх здібностей, залишалася жити в селі. Сьогодні вищезгадані надбання втрачені, молодь масово покидає сільську місцевість. А без неї немає майбутнього у будь-якого населеного пункту. Безперечно, проблеми села були досить великі і в недалекому минулому, але ж сільське господарство і село потребували реформування, а не знищення. Сьогодні земля сільськогосподарського призначення використовується однобічно, переважно під вирощування пшениці, ячменю, кукурудзи на експорт. Мало використовуються зернові культури для того, щоб працювала харчова промисловість. А ще недавно ми мали кращу і доброякісну м’ясомолочну продукцію для споживання. Занепад тваринництва — це не тільки втрата робочих місць у господарствах, але й результат того, що держава витрачає золотовалютні кошти на імпорт харчової, часом, недоброякісної, продукції. Поширився фальсифікат м’яса і молока. Крім того, земля втратила органічні добрива, а молокозаводи і взуттєві фабрики відповідну сировину для свого виробництва. Через те, що перестають працювати і зникають підприємства харчової промисловості, які були наближені до села і райцентрів, втрачаються робочі місця не тільки сільського населення, але й міського та мешканців райцентрів.
Той, хто залишається у селі і живе за рахунок присадибного господарства, працює без вихідних, підміни і відпустки. Додайте ще проблеми з реалізацією виробленої продукції. Не дивно, що село мало кого приваблює. Воно зникає.
Трагедія села тісно пов’язана з нашими стосунками з Міжнародним валютним фондом, котрий давав кредити з вимогою, щоб держава не підтримувала сільське господарство, не вкладала в цю галузь кошти.
Для України сільське господарство — це базова основа для розвитку всієї економіки країни. Розвал села і підприємств сільського господарства — це стратегічно сплановані дії з тим, щоб оправдати наміри з перетворення землі сільськогосподарського призначення в товар з метою купівлі іноземним капіталом. Наші фермери і селяни відповідних коштів не мають, тому кінцевий результат легко передбачити.
У ситуації, що склалася, на мій погляд, частину землі можна реалізувати в приватні руки українських фермерів. Проте, держава повинна залишатися власником більшої частини землі сільськогосподарського призначення, щоб мати змогу здавати її в довгострокову оренду. Земля мусить використовуватися на користь всього суспільства, а не окремих кланів. Не виправдовуйте зникнення села надуманими причинами, дивіться в корінь!
