Саме до останніх відноситься Вельбівський сільський голова Анатолій Койло, який з 2006 року у своєму господарстві утримує африканських страусів. «Життя склалося так, що довелося їхати на заробітки до Москви, – починає розмову Анатолій Миколайович. – Там я познайомився з депутатом їхньої Думи, який хотів зробити страусину ферму у Калузькій області, а я, як будівельник, повинен був зібрати бригаду і збудувати її. Страусів він хотів закупити в Асканії по 500 доларів за штуку. Тоді я подумав, навіщо та Асканія, я можу купити страусят у Черкаській області по 150 доларів, трохи їх підрощу, а потім продам депутатові».
Анатолій Миколайович закупив тридцять пташенят. Місяць годував, а потім почав готувати птахів до перевезення, та митні правила і закони виявилися надто складними і затратними для чоловіка, і страуси залишилися у Вельбівці.
За рік із пташеняти виростає здоровий страус. Взимку, під час ожеледиці, чотири страуси поламали ноги, довелося їх дорізати. Виживаність страусів стопроцентна, та, потрапляючи у якісь ситуації, їхня кількість зменшувалася. На даний час екзотичних птахів восьмеро – п’ять самців і три самочки. За правилами ж страусина сім’я повинна складатися з одного самця і двох самок. Доросла самка важить 100 кг, самець — до 150.
«Загородку зробив для них спеціальну, висота огорожі у вольєрі до трьох метрів, – пояснює Анатолій Миколайович. – Там у мене груба для обігріву стоїть. Раціон їхній і простий, і складний одночасно. Годую їх спеціальним комбікормом, який виготовляю вдома. До його складу входять кукурудза, пшениця, ячмінь, овес, макуха, кальцій, сіль, щебінь. Останній, щоб у шлункові їжа перетиралася. Крім того, тру гарбуз. У період переходу з одного корму на інший, так би мовити з літнього на зимовий, вони дуже погано їдять. У похмурі дні апетит кращий, а ось у спеку лише дзьобами хекають і воду п’ють. Один страус випиває до двох відер води у день. Спочатку поїв їх річковою водою, а потім пробив свердловину і беру воду з неї. Годую через годівниці, бо до них заходити небезпечно. Коли йду туди почистити, то беру із собою когось, щоб стояв на сторожі з палицею».
Доки ми спілкувалися біля вольєру, через високу огорожу за нами слідкували маленькі голови страусів. Очі, а особливо вії у них дуже красиві.
«Зараз у них шлюбний період, – киває у їхній бік Анатолій Миколайович. – У кожному, хто намагається заглянути до них, самці вбачають конкурента. Це стосується і мене (сміється – авт.). Та спробуємо. Пішли».
Ми йдемо вузьким коридором сараю. З одного боку глуха стіна, а з іншого – дерев’яні двері у підсобні приміщення. Пахне сіном і кормами.
«Тут у мене ще й свинки в’єтнамські живуть, – сміється Анатолій Миколайович. – Сестра «для повного щастя» подарувала на день народження».
На дерев’яному стелажі стоїть залізна миска зі страусовим пір’ям.
«Це як приходять діти із дитячого садка, школи чи табору дивитися на страусів, ото я їм дарую, – пояснює сільський голова. – Спочатку цікавих було багато, а зараз люди звикли до такої екзотики».
Анатолій Миколайович відчиняє двері загону. Птахи спочатку біжать то в один бік, то в інший, а потім зупиняються і починають прислухатися до звуків фотоапарату. Більш сміливіші підходять ближче. Великі, з довгими шиями, крилами прикривають обскубані боки. Та особливу увагу привертають їхні ноги – сильні, мускулисті, з великими кігтями, а їхній довжині позаздрили б моделі. У страусів ноги – «прилад» для пересування і захисту.
«Ото чорні з червоними дзьобами – то самці, а сіренькі, меншенькі – самочки, – Анатолій Миколайович проходить у загородку. Розповідаючи, він щоразу оглядається. – Тут потрібно, щоб очі і на потилиці були (сміється – авт.), бо страус може не зрозуміти мого наміру стосовно самки. Б’ються вони ногами. Ось дивіться, вам пощастило побачити шлюбні бої самців».
Два величезних птаха блискавично підбігли один до одного підстрибнули на двох ногах, як боксери, і нанесли удари один одному. Від цього утворився глухий потужній звук. Ми трохи відійшли у сарай. Видовище, я вам скажу, вражаюче. Після цього найбільший страус підбіг до нас, упав на коліна і почав виводити кола довгою шиєю, імітуючи елемент циганського танцю. Птахові ці рухи приносили неабияке задоволення, бо він закрив очі і не зважав на те, що відбувається навколо.
«Оце так. Він цього ніколи не робив прилюдно, – вигукнув Анатолій Миколайович. – Це він так залякує. Здебільшого вони просто розправляють крила. А тут така удача. Це, мабуть, Ви на нього справили добре враження. Я пробував називати їх по іменам, та вони не відкликаються». І, звертаючись вже до птаха, додав: «Ну це ти даєш, артист!»
У природі страуси висиджують свої яйця, а у неволі не хочуть. Самка несе одне яйце на 8–10 днів. В ідеальних умовах за рік яєць назбирується до 100 штук. Вага одного близько двох кілограмів. Самки страусів несуться 25–30 років.
«Щоб самка почала нестися, потрібно годувати її років чотири, – каже Анатолій Миколайович. – Під Києвом є ферма з інкубатором, так ось у минулому році я хотів відвести туди яйця своїх страусів. Назбирав 20 яєць. Подзвонив туди і дізнався, що вартість інкубації одного яйця 300 гривень, та гарантії на успішне «висиджування» вони не дають».
На утримання восьми страусів Анатолій Койло за місяць витрачає близько 150 доларів США. Сума не мала. Пояснюючи зайнятістю нестачу вільного часу, він каже, що тримає їх більше для душі, ніж для отримання прибутку. Хоча запевняє, що як бізнес вирощування страусів – вигідна і безвідходна справа. М’ясо, пір’я, кігті та кістки, жир – усе це використовується у харчуванні, фармації та косметології. Шкіру страуса цінують не гірше за крокодилячу або слонячу. Із вій птахів роблять дорогі пензлі.
«М’ясо страуса дуже смачне, тільки пісне, – говорить Анатолій Миколайович. – А за смаком нагадує молоду телятину. Якщо на котлети, то потрібно додавати у фарш сало. Яйця не продаю, використовую їх у харчуванні. Цього року жінка у паски їх клала. Чи піввідра курячих потрібно, чи одне страусине. Паски вийшли дуже смачні і пишні. Щоб зварити круте яйце, треба близько 40 хвилин. Одного яйця вистачить на 25 порцій омлету (сміється – авт.)».
Узимку страуси теж гуляють у відкритому вольєрі. Птахи кубляться у снігу, і після них залишаються глибокі проталини.
«У них до двох сантиметрів специфічного жиру під шкірою, – відповідає на мою цікавість про зимове життя птахів мій співрозмовник. – Я думаю, жир і зігріває їх у морозну погоду. Хоча тіло на дотик у них холодне».
Вечорами страуси починають «трубити». Шия надувається, стає, як мішок, і звук виходить «трубний». Чути його дуже далеко. Це ще один спосіб самця привернути увагу самки.
