До редакції звернулась Ольга Павелець, яка менше місяця працює у Районному центрі культури і дозвілля на посаді звукорежисера. Вона стверджує, що заввідділом культури погрожував її убити.
На зустріч Ольга прийшла дуже схвильована. Та на розмову була налаштована рішуче.
— Я відчувала, що щось має трапитись… — каже Ольга. У п’ятницю ввечері о 19.00 заввідділом культури Володимир Проскура викликав мене на незаплановану репетицію. Артисти зібралися, та ніхто з них не був в курсі до якого свята вона проводиться. Саша Панченко, який також брав участь у репетиції зателефонував Проскурі і він сказав, що через пів години з’явиться. Через деякий час він і справді прийшов, як то кажуть «на веселє». Разом із ним прийшли Юрій Руденко, Борис Ярошенко, Олексій Вакулинський і ще один чоловік, якого я не знаю. Я запитала у артистів: до чого репетиція? Вони сказали, що не в курсі. Виходить, що просто зібрав народ. Перше, що зробив Проскура коли зайшов, це піднявся на сцену, взяв електрогітару і заспівав. Тоді він попросив виставити апаратуру на сцену і я це зробила. Можливо, Проскура подумав, що я віддала щось із апаратури Сергію Горденку на шоу «Я вмію співати», яке тієї п’ятниці ввечері проводилось. Адже раніше саме я озвучувала шоу. Після цього він пішов до звукового мікшеру, і сів за пульт. Крутив, викручував щось і зробив висновок, що не працює звук у лівій стороні залу. Пред’явив претензії, що я спалила апаратуру. Мовляв, якщо це так, то він мене посадить. Насправді ж, звук видавав 5 кіловат. А це достатньо для залу. Для того, щоб озвучити стадіон, наприклад, потрібно 10 кіловат. Виявилось, Проскура просто не натиснув на кнопку «ввімкнути». Саме тому і не було звуку, якого йому хотілося б. Потім він наказав мені терміново підійти. Та я відповіла: «дороблю одну справу, прийду до вас». На ці слова він крикнув: «Бігом сюди, кобила! Не умнічай. Пішли, я тобі розкажу». Звісно ж, мене ці слова обурили і я сказала, що не буду працювати з таким відношенням до себе. Присутні у залі «друзі» Проскури та інші артисти ніяк на це не відреагували. Ми вийшли із Центру культури. За нами вишли перекурити хлопці. Та завкультурою повів мене у інший бік від усіх. Я зрозуміла, що зараз буде щось не так. Тому ввімкнула свій старенький диктофон, який поклала до сумки. Справа в тому, що раніше я працювала журналістом. І недавно мені запропонували стати позаштатним кореспондентом у одній із полтавських газет. Тому диктофон у сумці був не випадково. На ньому записана вся наша розмова. Під час якої Проскура хватав мене за волосся, бив об стіну, давив за шию і вдарив коліном в пах на додачу.
З етичних міркувань нам доведеться опублікувати частину діалогу Ольги Павелець і Володимира Проскури у скороченому вигляді: (говорять Ольга Павелець і чоловік голос якого схожий на голос Володимира Проскури)
— Ви думаєте, я спалила вашу апаратуру?
— Слушай меня сюда, я тебе щас нос откушу, бл..дь.
— Руки тільки заберіть від мене!
— Я тебе б…дь задушу і умреш тут на х..й. Віриш? Отак в’ї..у на х..й і ти здохнеш. Чуєш мене, тварь?
— Вірю. Руки заберіть! Я зараз буду кричати!
— Пікнеш одну секунду і сразу умреш на х..й.
— А ви розумієте, що ви не правильно зараз себе поводите? Що я вам зробила?
— Єслі ти, падло бл..дь спалила мені апарат, я тебе засажу на х..й. Поняла, піда..ска? Я тебя урою. Лічно буду топить у Днєпрє. Я тобі цього не пращу нікагда.
— Я зараз піду до міліції.
— Мені пох..й. Вони тебе і посадять, бл..дь.
— Під час сварки повз нас проходили дівчата у яких я попросила допомоги, — каже Ольга Павелець. — Та дівчата втекли. Хлопці, що стояли у холі Центру культури до яких я також звернулася після сварки, мені не повірили. Сам Проскура повернувся на сцену. Після цього випадку я забігла за сцену і зачинилась у себе в кабінеті. Через хвилин десять я вийшла з кабінету і почала збирати апаратуру. Проскура наостанок додав: «Оставляй ключи и можешь валить отсюда!». Та ключі я забрала з собою і пішла. Повернулася лише тоді, коли всі розійшлися. Після цього випадку відразу ж пішла до міліції. Там мене попрохали розказати про все, що зі мною трапилось. Потім разів десять у мене перепитали, чи справді я хочу написати заяву. Та я була рішуче налаштована і сказала, що справді. Мені дали бланки для заповнення. Далі запитали, чи буду подавати на судмедекспертизу. Я відповіла, що буду. Міліціонери кажуть: так це ж платно. На що я сказала: нічого, відповідач заплатить, якщо йому суд присудить.
Найближчим часом ми спробуємо зустрітись із Володимиром Проскурою. Про результати нашої розмови повідомимо вас дещо пізніше.
Повна версія диктофонного запису (увага, нецензурні слова!):
(Фото тематичне, на ньому немає діючих осіб історії)
