Керівництво медичної галузі району заспокоїло: жителі села не залишаться без медичного обслуговування. Шпортьки перевели на обслуговування Стовбино-Долинською лікарською амбулаторією сімейної медицини. Звідтіля мав приїздити лікар і приймати хворих. Так, зрештою, і було. І нарікань від місцевих жителів на адресу погіршення медичного обслуговування нібито не надходило.
Та все ж журналісти «ЕХО» вирішили відвідати Шпортьки, поспілкуватися з місцевими жителями та узнати їхню думку з приводу останніх медичних реформ у селі.
Під’їздимо до приміщення місцевого ФАПу. Двері, звичайно, зачинені на замок. Але табличка на стіні ще висить. Отже, фактично ФАП іще існує? Кілька хвилин крокуємо вулицею, аж доки не зустрічаємо чоловіка середніх років разом із сином.
— Погано, що ФАП закрили, — сумно констатує він. — Так, нам пообіцяли, що їздитиме фельдшер із Стовбиної Долини. Ну приїде вона. ФАП закритий на замок, так вона людей приймає у магазині. Ясно, там який огляд? Поговорить, попитає щось — та й усе. У нас, коли працювала наша фельдшер у цьому ФАПі, то її ніколи було на місці не застанеш, вона все по людях ходила додому. Тому укол зробити, тому тиск поміряти. А що — село старе, самі пенсіонери. Хіба вони до тих врачів находяться?
Чоловік розповів, що коли закривали ФАП, усе село збирало підписи за те, щоб медичний заклад у Шпортьках залишили. Підписались усі, але не допомогло.
Йдемо далі вулицею села. Зупиняємось біля чоловіка, який фарбує паркан. Зустрічає нас негостинно — спочатку приймає за якихось перекупників. Потім трохи відходить і ділиться думками з приводу медичного обслуговування.
— Мені шо? Я сів і поїхав — чи у Санжари, чи у Полтаву. А хіба той пенсіонер поїде? — емоційно запитує чоловік, покриваючи паркан чорною фарбою. — Взяли — закрили ФАП. А у Верховній Раді як казали? Буде хоч одна людина у селі — буде медичне обслуговування! Воно то, наче, і є. Але ж яке? Приїде та фельдшер із Стовбиної, прийме людей чи коло машини, чи у магазині. Ну в магазині ти ж не будеш роздіватися! А ще, кажуть, щоб її визвати, щоб приїхала, треба каністру бензину. То тоді краще зразу на Полтаву самому їхати. Але ж це я можу поїхати, а ота стара баба, яка єлі ходить?
Чоловік, із яким ми говоримо, зупиняє вантажівку, яка їде вулицею, і розповідає про мету нашого приїзду чоловікові, який сидить за кермом. Той представляється сільським депутатом Анатолієм Кущем. Він був одним з тих, хто організовував збір підписів за збереження ФАПу.
— Та це ви краще розпитайте у колишньої фельдшерки, — радить він.
Незабаром ми вже стоїмо коло двору Людмили Палько, яка до початку січня цього року працювала фельдшером у місцевому ФАПі.
— Я 26 років тут проробила, — розповідає Людмила Олексіївна, — і людей тут добре знаю. Весь контингент — практично самі пенсіонери, що у Шпортьках, що у Бредунах. Коли розмова зайшла про закриття ФАПу, ми зібрали підписи усіх жителів. І наш орендар Володимир Хопта їздив до головного лікаря ЦРЛ. Але нічого це не дало — ФАП закрили, мене скоротили.
Жінка розповідає: не дивлячись на те, що вона вже не працює медиком, люди продовжують до неї йти.
— Доводиться роздавати з того, які дома є таблетки, — сумно посміхається вона, — потім самі без нічого сидимо.
Після відвідин Шпортьків ми попрохали головного лікаря ЦРЛ Ольгу Гирю прокоментувати почуте.
— Іде реформування медичної галузі згідно розпорядження Кабміну, — пояснила Ольга Василівна, — і нікуди ми від нього не подінемось. Ми закриваємо ті ФАПи, які обслуговують малу кількість населення. Але люди не залишаються без медичного обслуговування. У Шпортьки приїздить фельдшер зі Стовбиної Долини. Про те, що вона приймає людей десь під магазином, я чую вперше. Такого просто не може бути! Щодо лікування людей, то я хочу пояснити, що у ФАПах чи амбулаторіях після реформуваннях може надаватися лише первинна медична допомога. Людину можуть вислухати, запитати — на що вона скаржиться, але якщо у неї дійсно серйозне захворювання, то лікувати її будуть у районному центрі — у ЦРЛ. Там є лікарі-спеціалісти, які вже зможуть кваліфіковано оглянути людину, поставити діагноз і призначити лікування на стаціонарі.
Також Ольга Гиря нагадала : якщо комусь раптово стало погано, завжди можна викликати «швидку допомогу», яка приїде і забере хворого до лікарні. Від Шпортьків до райцентру — якихось десять кілометрів.
Що ж до медичних реформ, то зрозуміло, що вони триватимуть і далі. Так само зрозуміло, що далі на нас очікують чергові закриття медичних закладів у таких ось маленьких селах, до яких належать і Шпортьки. Звичайно, ці закриття будуть виправдані економічною доцільністю та фінансовими показниками. І ніхто не посперечається із тим, що у бюджетах зараз немає таких коштів на утримання медичних закладів, які були за часів Радянського Союзу. І ніхто не заперечить, що у селах зараз практично не залишилося людей, бо усі молоді та працездатні виїхали туди, де є робота. А тримати цілий ФАП заради десяти пенсіонерів — недоцільно. Це все вірно. І, як кажуть, крити тут нічим. Але правда і на стороні селян, які залишаються жити (чи доживати?) у таких ось маленьких селах. Чоловік із щіткою у руці кількома словами окреслив перспективу тих-таки Шпортьків:
— Останні пенсіонери вимруть — і села цього не стане!
Із цим також не посперечаєшся.
