Про реформи, газові камери і кобеляцьку владу

«Шукати винних не потрібно,
Бо їх означених нема.
У тім, що ми живемо бідно, —
Це наша, не чиясь вина.»
Василь Безкоровайний
Верховна Рада України, на догоду уряду і МВФ, таки прийняла закон «Про пенсійну реформу». Відбулося це з мовчазної згоди українців. Кілька сот мітингувальників біля парламенту, переважно старшого віку, от і весь спротив. У людей плакати: «Організатори пенсійної реформи намагаються знищити 95 % пенсіонерів». Молодь взагалі мовчить, хоча закон у першу чергу «вдарить» саме по ній, і вже сьогодні для них буде менше робочих місць.
Російські новини прокоментували подію коротко і з натяком на «незалежність»: «Украинский парламент принял закон о пенсионной реформе. Эта реформа необходима власти для получения кредита МВФ».
Більшість же українців подія не збентежила. Вони — як сліпі вівці, тільки забули як «блеяти». Очікують своєї «Богом даної» долі. А про долю ще Пушкін писав: «Паситесь мирные народы, вас не разбудит чести клич. Зачем стадам дары свободы? Их должно резать или стричь». І «стрижуть» їх, і «ріжуть», і відстрілюють на ще де-юре не привласнених землях і ставках, а вони мовчать. Зате «еліта» чого тільки не вигадувала для «обґрунтування» реформи, навіть не аналізуючи сказаного. От, наприклад, один із чиновників пояснював: «Ми змінимо тенденцію. Зараз співвідношення працюючих до пенсіонерів 1:1, а після реформи стане 1:0,85». У його розумінні це позитив, а насправді— на скільки «показник» «покращився», на стільки більше молоді залишиться без роботи. Співвідношення ні про що не говорить, бо завтра збільшиться кількість безробітних та декілька мільйонів виїде на заробітки, і воно знову стане 1:1, а то й 2:1. Не лише ж від пенсійного віку це залежить. Начебто і дитині зрозуміло, а кандидатам і докторам наук — ні, і вони з серйозним виглядом втлумачують своє марення пересічним. Знавці можуть заперечити, що йдеться про співвідношення працездатного і непрацездатного населення. Але саме так чиновник пояснював, говорячи: «Один працюючий годує одного пенсіонера». У будь-якому випадку, не з того потрібно починати, панове. Необхідно зменшувати кількість старшого населення. Світова практика знає для цього радикальніші методи, наприклад, газові камери. Не моя ідея, але не випадково пишу, бо на одному із телешоу один із молодиків на запитання, чи потрібна пенсійна реформа, відповів: «Потрібна. Пенсіонерів з кожним роком стає все більше. Нащо їх так багато?» Ведучий прокоментував думку: «Це пахне газовими камерами». Нагадаю, що за кожною програмою стоїть її режисер. Молодика могли б і не показати, але показали. А телебачення — це дорога забавка, просто так там нічого не показують, бо воно програмує свідомість людини. У нашому випадку привчає до можливості й такого розвитку подій. От, поки я писав, а у Рівненській області вже загорівся будинок для пристарілих. З пристарілими. Звісно ж, випадково. Показ такого на телебаченні вирішує іще одну необхідну проблему: стравити молодь зі старшим поколінням, мовляв, дивіться, молоді, хто вам заважає добре жити, хто винен у ваших негараздах. А так як наша міська влада, навчена за океанами і освячена правлячою партією, завжди «біжить попереду поїзда», то і в «Ехо» з’явилася стаття «в тему». Чиновники міськради разом з міліцією упіймали «особливо небезпечного злочинця» — 86-літню бабусю, яка, за їх версією, викрала 5 кущів петунії, посадженої біля пам’ятника Т. Шевченку. Я не виправдовую вчинок бабусі, але як виглядає «геройський» вчинок влади? «Три колоски» не нагадує? Вона ще й міліцію дискредитувала, втягнувши її у свою «акцію», бо кому ж, як не міліції, знати, де шукати справжніх крадіїв і злочинців? Та й не вбивала ж бабуся нікого, не люки викрадала, а вирила декілька кущів квітів, які не пропали біля пам’ятника лише дякуючи дощам. Та й посадила вона ті квіти, як мені розповідали, не на своїй землі, бо мешкає у будинку, який перебував у власності міськради, і прибудинкова ділянка не є власністю бабусі. Простіше кажучи, вона пересадила квіти з однієї клумби на іншу, яка також є власністю міськради. Та й вчинила вона це тому, що любить квіти і тяжко їй було дивитися, як вони гинуть у бур’янах. А її відразу в злочинці. Чомусь не відповіла вона поборникам закону, що лише дякуючи їй і її поколінню, у «еліти» тепер є що грабувати, розпродувати, випилювати. Хіба думалося бабусі, яка пережила голодомор, війну з фашизмом, відбудову країни, що її ще й таке очікуватиме, від «правнуків». Хоча ще Тарас у свій час писав: «Славних прадідів великих правнуки погані». Говорять, що історія повторюється, хоч, на мою думку, її повторюють. Наше майбутнє вписане в один великий план, який реалізують, як завжди було, самі українці. Але я б побажав бабусі, всупереч плану, дожити до ста років, зберегти номер тижневика, в якому з неї влада зробила особливо небезпечного злочинця, а потім, коли чинуші прийдуть до неї з квітами і кореспондентами піаритися на її ювілеї (такого вони не пропускають), кинути їм той номер, вибачайте, у пику і вигнати з двору.
Живучим виявилося старше покоління. У згаданій вище телепередачі говорили: співвідношення працюючих до непрацюючих у 1991 році було 2:1, а зараз 1:1. З арифметики виходить, що за 20 років не ті зникли: виходить, молоді 9 млн. зникло, а кляті пенсіонери залишилися. Хоч і мізерна пенсія, а не дає померти, тому її взагалі потрібно відмінити. Воно так і буде, коли «еліта» вибудує собі так звану накопичувальну систему і «відокремиться» від пересічних. Сама ідея відміни пенсії вже обережно озвучується. Поговорюють про те, що є країни, де пенсійного забезпечення не існує. «Газета по-українськи» (№ 104), не випадково, «рекламує» діда, котрий уже 28 років, як відмовився від пенсії і живе одними молитвами. Так що думайте, шановні, якщо є чим. Ніхто і ніщо, крім розуму, нас не врятує. Нащось же даний він нам, потрібно ним користуватися. І не слухати байки «еліти» з Верховної Ради, на жаль, вами обраної. Зверніть краще увагу на абревіатуру: ВРУ. Символічно? Ціла наука про символи є. Різні там масони і окультисти її вивчають.
Нам «еліта» втлумачує, що 20 років розбудовує країну, а ми віримо. Уже так «розбудувала», що з першої десятки країн у 1991 році, Україна, маюча статус третьої у світі ядерної держави, опустилася до самого низу. Знаєте, скільки за ту зброю можна було вторгувати у зацікавлених? На століття безбідного існування усіх українців. Може, і вторгували. Тільки хто?
За даними журналу «Форбс», гірший стан економіки, ніж в Україні, лише у Вірменії, Гвінеї і Мадагаскарі. Так що не коректно вже порівнювати нашу країну з Гондурасом, це велика честь для України і приниження для Гондурасу.
Запитаєте: що робити? Уже багатьма пропонувалося, що робити треба «так, як у всьому світі», вірніше, у цивілізованому світі. Вводити прогресивний податок на надприбутки, спрямувати нажитий на горбу українців фінансовий капітал на розвиток економіки, а не на купівлю замків за кордоном. Бо якось дивно виходить: країна вже два десятиліття падає у прірву, а мільйонерів та мільярдерів усе більше стає. Суспільство, при сучасному рівні техніки, здатне прогодувати й у десять разів більшу кількість пенсіонерів. От тільки тоді олігархам і МВФ менше дістанеться. Хіба можуть прийняти такий закон обрані вами багатії? Звичайно, ні! Як говорив один політик, людина багата й маюча владу — це мутант. Так до них і ставитися потрібно. Особливо в умовах, коли закони діють лише проти знедолених. Тож думайте головою, коли будуть наступні вибори, якщо вони будуть. Не відмахуйтеся, мовляв, «по-нашому не буде». Якщо не буде по-нашому, то буде по-їхньому, одно із двох, це ж також очевидно. І не варто тоді на життя скаржитися. Залишається тільки пастися, доки пасеться, доки є на чому, доки землю не спродали.

Логін:
Пароль:
запам'ятати