20:03. Вдома закінчився чай. Іду в магазин. Все, як зазвичай: вулиці покриті темінню, яку розсіюють вуличні ліхтарі. Осіннє листя шурхотить під ногами. Зрідка зустрічаються люди.
20:06. Ще здалеку помічаю силует людини, яка лежить на землі. Точніше, верхньою половиною тіла лежить на пішохідній доріжці, а нижньою… на проїжджій частині вулиці.
20:07. Підходжу. Дивлюся: руки лежать обважніло по боках. Здається, акуратно вдягнутий, не бомж чи «неблагополучний»… Лице поголене, на обличчі — вираз блаженного спокою. Чоловік спить з напіввідкритими очима, тихенько похропуючи уві сні. Кепка майже сповзла і ледь тримається на голові. Від чоловіка доноситься характерний запах алкоголю. Він переконує мене, що це черговий п’яний, а не людина, якій стало погано на вулиці. Потрібно відмітити неприємний факт — далеко не вперше доводиться спостерігати таку ситуацію в Нових Санжарах. За останні півроку на очі потрапляли троє таких ось «заморених».
20:08. Розумію, що самій підняти важкого п’яного дядька не вдасться. Та й страшно — раптом він прокинеться. Може й ударити — мало що в голові п’яної людини. Інші ж перехожі долею сплячого, схоже, не цікавляться. Люди проходять біля п’яного, не звертаючи на нього ніякої уваги. Вони поспішають у своїх справах, просто обминаючи чоловіка. Немов би ніхто і не лежить на дорозі у самому центрі Нових Санжар.
20:12. Чоловік продовжує лежати. Біля нього зупиняється молодий хлопець на моторолері, який мить тому їхав на досить високій швидкості. Він різко гальмує, ставить скутер на ніжку і швидкими кроками підходить до чоловіка. Трясе його за руку і питає схвильовано:
— Дядя, дядя! Вам погано?
Не дочекавшись відповіді і остаточно переконавшись, що дядько добряче п’яний, хлопець їде.
20:26. Довкола чоловіка збирається купка перехожих — близько п’яти чоловік. Деякий час вони радяться — що робити з дядьком та як йому допомогти:
— Та ше машина наїде на нього. Треба його кудись… Може, в міліцію?
— Та шо та міліція? Шо з ним там робитимуть?
— …На траву. Треба перенести його на траву, щоб ніхто не наїхав.
— Та ні. Там холодно від землі. Давайте на лавочку перенесем.
20.39. Чоловік лежить на лавочці. Починає приходити до тями. Спочатку рухає лівою, а потім правою ногою. Відкриває очі. Починає крутити головою і намагається її підняти вгору. Силкується зіп’ятися на ноги. Не виходить. Кліпає очима, знову пробує встати…
20.40. Переконавшись, що чоловік приходить до тями, йду додому заварювати щойно куплений чай. Тому фіналу історії вже не бачу. Скоріше за все, чоловік, трохи протверезівши, пішов додому. Невідомо, чи зробить він для себе якісь висновки після такого спання на асфальті. І хто знає, чи наступного разу він знову не перебере з алкоголем і не засне десь посеред дороги.
У цій ситуації порадувало те, що не всі новосанжарці проявили байдужість. Деякі виявили доброту і милосердя до зовсім незнайомого чоловіка. Зупинялися, переконувалися у тому, що людині не стало зле. Навіть ламали голову над тим, як убезпечити чоловіка, щоб не наїхала машина, не застудився. Добрі. Радує, що цього разу усе добре скінчилося. Але могло ж бути інакше. Люди могли б і не підійти… І що тоді? Чоловік міг легко отримати запалення легень, або потрапити під машину. Із цієї історії можна винести два корисних висновки. Перший: не треба бути байдужими. Адже, проявивши увагу, ви можете врятувати комусь життя. Висновок другий: будь-яка міра при вживанні алкоголю є досить відносною. Цей чоловік, напевне, теж гадав, що випив якраз «свою» дозу. От тільки чомусь опинився сплячим посеред асфальту… Іще один не розрахував.
Тому, щоб не спати на дорозі, пийте краще чай. Це безпечніше:)
(фото тематичне, на ньому немає дійових осіб)
