«Недешеве» задоволення - жити у Пирятині

Осінь – час, коли природу похмурого настрою пояснити дуже легко, – ми найчастіше посилаємося на погоду: от, мовляв, небо плаче і мені плакати хочеться, сонце заховалося за хмару – і мені б кудись заховатися подалі від людей. У принципі, це зручно. Бо не треба пояснювати собі й оточуючим, що настрій поганий не через мокре небо, а, наприклад, тому що скоро вибори, а ти не знаєш, за кого з 18-ти кандидатів проголосувати, адже тобі вони всі однаковісінько не подобаються, нікому з них ти не довіряєш. І це далеко не єдиний у нашому, у принципі чудовому, житті „споганювач” настрою кожного з нас.
От, наприклад, у мене настрій поганий став тоді, коли зайшла до одного магазину і побачила на вітрині корзинку з часником. На ньому стояв ярличок з надписом – „Часник (Китай). Ціна – 51 гривня за кілограм”. Та невже ж наші бабці, що здатні своїми роботящими руками напахати не те що часнику, нагодувати пів-Європи всіма овочами, не заслуговують, щоб вирощений ними часник продавали на їхній рідній батьківщині за пристойною ціною!
Натомість – „підтримуємо... китайського виробника”. Одягнули нас китайці у „пластмасові” штани та черевики, які у воді точно не тонуть, хіба що у вогні горять і при цьому шалено смердять. Діти наші з пелюшок теж в усьому китайському – одяг, взуття, навіть іграшки не зрозуміло якої статі, не то зайчики, не то котики кислотно-зеленого кольору – і ті „Made in China”. Тепер ще й годувати почали нас. Гірше ж усього у цій ситуації те, що ми „із задоволенням” цей весь непотріб носимо та їмо і при цьому навіть не заперечуємо...
Продають у пирятинських магазинах і товари, виготовлені в Україні. Парадоксально, але більшості з нас вони не по кишені – ціни на них на порядок вищі, бо якість їх, звичайно, краща. Тож вирішальний для більшості тут фактор ціни – купуємо дешевше. Напевно, Китай до нас ближче, ніж Чернігів чи Вінниця, бо звідти виходить затратніше привезти?..
Ще один факт, що мене більш ніж обурив – нещодавно в одному із пирятинських магазинів придбала собі кофтинку за 150 гривень. А через кілька днів у іншому магазині побачила таку ж тільки іншого кольору. При цьому вона коштувала не мало, не багато – 210 гривень. Ви скептично посміхнетеся – от, мовляв, про що б не говорили, а повернулися до „вічної” жіночої теми – одяг. Невже, немає інших тем для статті в газету. Смію вам заперечити – справа абсолютно не в ганчір’ї і навіть не в ціні на нього. Справа у тому, що нам із вами щодня доводять простецьку істину – закони у нашому суспільстві не в пошані. Більше того – бал править швидше „мать-анархія”, жити при якій так мріють любителі легкої наживи. Судіть самі – власник того магазину, де кофтинка продавалася за 150 гривень, напевно, собі „наварив” кругленьку суму, додавши до закупівельної ціни товару не один десяток гривень. Скільки ж тоді заробляє на нас той, хто продає таку ж річ ще на 60 гривень дорожче? Тут вже мова йде навіть не про десятки гривень, напевно, цифра трьохзначна.
Безумовно, виникає питання – куди дивляться контролюючі органи, які повинні були б слідкувати за тим рівнем націнки, який так справно дораховують власники наших магазинів? Чому б їм не „нагрянуть” з перевіркою у якийсь магазин і ознайомитися з документами, з якими цей товар придбаний, і перевірити, чи відповідає рівень націнки допустимій нормі (вона ж, напевно, повинна бути)... А якщо не відповідає, – то покарати, щоб іншим не хотілося наживатися на простих людях, які часто мусять віддавати останні гроші за ту чи іншу річ – у драних черевиках чи штанях не ходитимеш.
Але, як виявляється, контролювати ціни на одяг взагалі нікому, бо для ціноутворюючої політики на ці види товарів (одяг, взуття) – закони не писані...
Провідний спеціаліст з питань приватизації, комунального майна та захисту прав споживачів виконкому міської ради Лілія Зубко нам повідомила, що контролювати ціни взагалі-то у компетенції обласних спеціалістів, та й вони контроль здійснюють в основному за цінами на продукти...
Поспілкувавшись із начальником відділу з питань торгівлі, побутового обслуговування населення та розвитку підприємництва райдержадміністрації Галиною Конопліч, ще раз впевнюємося в тому, що розмір цін у наших магазинах – це лише показник совісті наших підприємців. Посадовець повідомила нам, що обмеження у цінових „накрутках” існує лише на певні, так звані „соціально значимі” види харчових продуктів. Встановлювати вартість промислової групи товарів, зокрема, одягу, - прерогатива власників магазинів. А вони-то нас і зовсім не жалують...
Звідки тут гарному настрою взятися?..

Логін:
Пароль:
запам'ятати